Глава 12. Бал Чотирьох Стихій. Ч2

При вході нас зустріли два чоловіка одягнені в одинаковий одяг.

-Доброго дня, сімейство Калитовських, Ріаноз! Дозвольте провести вас до вашого столу.

-Столу?- здивовано уточнила тітка Агрипіна.

-Так, цього року було вирішено почати бал з офіційної вечері.

І чомусь, після цих слів всі глянули на мене. 

Ааа, ну звісно, я ж етикету їхнього не вчила! Щоб ще раз я пішла на бал! 

-Добре, ведіть нас!- скомандувала бабуся.

І нас повели по шикарних коридорах, які були вкриті різними видами мрамору. На стелях висіли хрустальні абажури, а на стінах картини і портрети обрамлені у золоті рами. Час від часу зустрічались вази наповнені розмаїтими квітами. Ось ми дійшли до їдальні, де розтавлені столи набиті висококулінарними стравами. Дизайн приміщення виконаний у тому самому стилі що й коридори. Оскільки, гостей на балу було багато, то столів було не два і не три, а набагато більше. Нас повели у самий куток, де вже почали вечеряти люди. Тільки підійшовши ближче я впізнала у них сімейство Доратай. 

-Я думала гірше вже не буде, але це не так!- на вушко прошепотіла мені кузена.

-Біда не приходить одна!

-Угу!

-Доброго вечора,- привіталась Віолетта.

Я з кузеною просто схилили голову по правилах етикету.

Коли ми всі сіли за свої місця пан Доратай звернувся до дядька Архипа:

-В тебе виросла шикарна молода леді. Останній раз я її бачив ще немовлям.

-Не у мене, а у нас,— взявши за руку тітку Агрипіну відповів родич.

-Вибачте за мою нетактовність,—почала пані Доратай,- але хто ця леді, що сидить разом з вами?

-Златослава Калитовська!— замість Віолетти відповіла Емілія.

-Це моя внучка.

Все сімейство було шокованим, крім Дарія, який поглядом прогризав у мені дірку.

Пані Доратай подумавши промовчала і ми взялися за вечерю.

Ну як взялися!? Я дивилась на столове приладдя, а родичі на мене.

Закінчивши аналіз сервіровки, я зрозуміла, що розташування вилок, ножів й іншого посуду є індентичним до земного. Тому через десять секунд я їла вишукані страви, а моє сімейство спокійно видихнуло і взяли з мене приклад- почали вечеряти.

 Так, я не вчилася з пеленок маджимудському етикету, але чисто дурною не є. В дитинстві я дуже любила гратися в принцес, тому і навчилась правилам столового етикету. Бажання стати принцесою з роками зникло, а ось знання нікуди не ділись.

-Злато, ти як? Сила вже повернулася?- лелійним голосом почала Емілія.

-Ще ні.

-Шкода!- от актриса, голосом виказує співчуття, а поглядо прибити хоче.

У мене з кузеною схожі характери, але у ній живе маленька язвочка, якій час від часу потрібно погуляти. Тому, вона вставила своїх п'ять копійок:

-А ти як? Нікого не вбила? Чи твою підсвідомість залишили в спокою?

Я глянула на всіх присутніх за столом. Старші  вирішили не звертати увагу на наші перемовки, я сиділа шокована через випал кузени й тільки Дарій з Юстиніаном відкрито забавлялись ситуацією.

-Дякувати Богу, мене залишили в спокою. Як ваша подруга? Її Луіза, здається, звати? Мені ще досі дивно, що ви такі різні особистості змогли здружитись. Потрібно спитати як в неї це вийшло!

Агнія була готова їй відповісти, але до нас за стіл привели нового гостя. Коли я глянула на нього, то була в глибокому шоці, адже біля стільця стояв Тристан Вроз.

-Доброго вечора! Вибачте за моє запізнення.

-Тристане?- з другого кінця почувся голос бабусі.

-Пані Калитовська!? Я дуже радий вас бачити!

Віолетта знайома з Врозом? Цікаво...

-Ти зробився прекрасним молодим чоловіком з моменту нашої останньої зустрічі. Як твій батько?

На компліменти він стримано склонив голову, а далі сказав.

-Батько рік як помер...

-Шкода, він був прекрасним чоловіком і талановитим відьмаком. Хто тепер Голова Ковену Відьмаків?

-Мій брат- Анатоль.

На цю новину бабуся мовча хитнула головою в знак похвали.

-Дозволь тобі представити мою сім'ю: донька Агрипіна, зять Архип і їхня донька Агнія; невістка Лідія з сином Юстиніаном і моя внучка Златослава.

-Здається, з молодою пані Калитовською я вже зустрічався.

-Так,  мій спецпредмет- право.

-Пам'ятаю, адже ваша думка, яку ви висловили мені сподобалася, саме її я чекав!

Далі всі вечеряли в тиші. Аж тут чоловік у строгому костюмі вийшов на середину і попросив всіх перейти в сусідню бальну залу.

Кузена підійшла до мене і тихенько сказала на вушко:

-Зараз, всі гості пройдуть через арку Незабутих душ. По одній з легенд, в момент проходу душі предків можуть з'єднатися з тобою і заговорити.

-Це легенда? Чи таке справді було?- зацікавлено запитала в Агнії.

-Говорять, що було,- піднявши руки в повітря відмахнулась вона.

Ми зайшли в залу, де посередині приміщення виднілась арка зроблена з золота, срібла і алмазів. Кожен з присутніх проходив під нею. 

І коли настала моя черга я відчула різкий укол в голову, а в голові почувся глухий потойбічний голос: "Ти не наша донька! Де Златослава? Знайди її! Віднайди правду!"

Секунда і біль пройшов, а голос зник. 

-Ну як? Ти бачила предків?- спитала Агнія.

-Н-н-ні!- мені потрібно прийти до себе,- Ти мене обманула.

-Злато, це ж просто легенда- міф! Так говорять люди...

Далі були танці, танці, багато танців, танці...

Після всіх цих рухів і піруетів( на які я дивилась з боку) я вирішила вийти в сад.

Вирішила не відволікати своїх родичів, які від душі насолоджувалися становищем і пішла до входу на терасу, а звіти вже до саду.

Все таки природа заспокоює. Місяць вже стояв високо, а зірок не було видно. Вітер легко бив у лице, фонтан шарудів звуками води й цвіркуни співали пісні. Оце, як на мене, справжній відпочинок!

-Що молода леді тут робить?- із-за спини почувся голос.

Обернувшись я побачила Тристана Вроза.

-Відпочиває від всієї цієї метушні і гомону.

-А я думав що дівчатам подобаються такі події,- тихо прокоментував відьмак.