Глава 11. Бал Чотирьох Стихій. Ч1

Перед тим як стрибнути вона  провела очима по всіх присутніх і коли я удостоїлась глянути в зіниці дівчини до мене дійшло, що такий погляд я вже бачила. 

Тоді, на стадіоні, Емілія дивилась на мене таким самим поглядом. 

- Її свідомість контролюють!- викрикнула я,- Таке ж саме було з Доротай.

За той час поки я зрозуміла що твориться, студентка підготовилась до стрибку. Раз- змах рук. Два- зігнула ноги. Три... Стрибок! 

Всі дівчата які за цим спостерігали швидко підбігли до краю. Я також це зробила. Дивитись туди, де лежить тіло, надіюсь живе, важко! Але ще важче зрозуміти куди це тіло зникло. 

На асфальті перед гуртожитком дівчини не було.

-Таааак! Ану всі розійшлись!- із сходів почали виглядати обличчя педагогів,- Чому ніхто зі старших курсів не додумався зробити магічний заклик?- говорив ректор.

За ним йшов пан Грандіан, який в руках тримав пульсар чорного кольору.

-Вона жива?- продовжив пан Кравань.

-Її там нема!-вигукнула дівчина із натовпу.

-Як нема!?- а після того як переконався дивлячись вниз промовив,- Де Вроз? Де його носить?

Ректора за цих півтори місяця я не бачила нервовим, а тут він іскрився від злості.

-Червоний колір шкіри вам не підходить,- із-за стіни вийшов викладача з права,- і не треба на мене дивитись як на ворога народу! Я був тут- проводив ритуал запечатку енергії.

-Ти весь час був тут і допустив такого інциденту?- процідив пан Грандіан.

Тааак! Цікавенько, по інтонаціях і діалогах видно, що професори не в захваті один від одного.

-Це не в моїй компетентності! Я тут для іншого!

-Ти тут здався як собаці п'ята нога! І я про це говорив, але мене ніхто не слухав!

-Дякую, та мені ваша думка не цікава,- весь час Тристан говорим спокійно й не йшов на провокацію професора,- Я зробив "шкребок" енергії і тепер у нас є інформація з якою можна знайти винуватця.

-Заради цієї інформації ти пожертвував студенткою! Невинною дівчинкою!- а ось пан Грандіан розійшовся не на жарт.

Вони далі препирались, а я відчула невидимий тичок вправо, де розташовні двері цього поверху. Я пішла на тичок. Далі зійшла на перший поверх і вийшла із будівлі. Мене тягнуло як магнітом кудись. Я почала боятись, що мій розум взяли під контроль, але через секунду зрозуміла, що це не так, адже я йду не машинально, а обдумано. Вирішила продовжити йти. Через десять хвилин очунялась біля альтанки в академічному парку.

На інтуітивному рівні зайшла в дерев'яну принаду парку й повернула праворуч. Під поручнем, до якого я доторкнулась знайшлось заглиблення із якого я вийняла мішечок з чорного бархату. Все... Відпустило. Не відчуваючи більше поклику, глянула на річ. Просто мішечок із золотою затяжкою. Подумавши секунду, я все таки наважилася відкрити знахідку. 

В мішку лежав камінь. Не простий камінь, який можна знайти на кожній дорозі, а великий, круглий, розділений на чотири сектори. На кожному із секторів викарбований символ кожної із стихій.

Розум говорив, що це потрібно віднести до ректора, але шосте чуття говорило: "Не можна віддавати! Це важлива для тебе річ"

І в своїй історії я зробила першу безглузду річ... Забрала камінь із собою й сховала у коробку разом з батьківським спадком. 

Тільки я закінчила у кімнату зайшли Агнія і Луіза.

-Куди ти зникла? Ми вже переживати почали!- сказала кузена.

Я хотіла сказати правду, але не могла. Вся моя суть кричала цього не робити.

-Мені стало погано, все таки картина не для слабонервних!-викрутилась я.

-Я з тобою згідна! Цікаво, куди ділась студентка? Її правда викрали як Сніжану?

-Дівчину викрали?

-Так, іншого розумного пояснення не знайшли.

-До речі, до мене підходила мама,- почала Агнія,- в суботу зранку ми маємо бути вдома, мають приїхати кравчині, щоб створити нам плаття для балу.

-Коли ми виїжджаємо?

-Вирішено, що в п'ятницю ввечері.

-Якщо вже вирішено, то так має бути.

****

Вечір п'ятниці прийшов швидко. За ці дні нічого важливого і небезпечного більше не сталося, тому ми з вільною душею повернулись в особняк. У платформі сиділи всі, хто їхав у Академію минулого разу.

На наступний день, із самого ранку приїхали чотири кравчині, для кожної дами окрім тітки Агрипіни- вона поїхала до власного дому.

-Доброго дня! Можна?- в мою кімнати зайшла молоденька світленька дівчина, років 24-ох.

-Так заходь! Хочеш чаю?

-Можна.

Коли Григор приніс нам чай із закусками й вийшов із кімнати дівчина по імені Танія почала:

-У тебе вже є образ, яким ти б хотіла поділитись?

-Ні, взагалі ніякого. По-перше, я ще не була на Балу ні разу, а по-друге, уяви не маю про тутешній бальний стиль.

-Якщо ти не знаєш чого хочеш, можливо ти знаєш чого точно не хочеш?

-Не люблю стрази, банти, паєтки. Тому не хотілось би їх на платті, а ще, якщо можна, не хочу пишного долу.

-Колір?

• -Який би мені підійшов?
• -По твоєму опису, в мене у голові вимальовується картина білого із золотими вставками плаття. У вас нас на Землі, так вдягались у Части Стародавньої Греції і Риму.
• -Знаєш, мені подобається твоя ідея. Ти будеш вже приступати?
• -Так!- й після її одного щелчка переді мною з'явилися рулони тканин і все інше приладдя для кравчині.
• Знявши у мене мірки вона взялася за роботу. А я щоб не мішати пішла у бібліотеку, кризти граніт магічних наук.
• Під вечір Танія кликнула мене. Я зайшла до кімнати, де на вішаку висіло шикарне плаття! Саме таке, яке мені хотілося.
• Воно сиділо на мені ідеально. Білий колір гарно перекликався із перламутровою повітряною тканиною, яка вкривала верх сукні, а золоті нитки і ленти гармонійно вписувались у загальну картину образу.
• -Завтра я прийду щоб допомогти вдягнутися і зробити тобі макіяж із зачіскою.
• -Добре, дякую тобі! Ти великий молодець!
• -Дякую! До завтра!
• -Бувай!
• Завтра настало швидко. Цілий дім гудів із самого ранку.
• Хоча Бал почнеться на заході сонця, а в осінню пору воно настає біля шостої-півсьомої вечора, але Танія була в особняку, як штик о одинадцятій і почала працювати.
• Я пройшла всі круги релаксації: вана із оліями, масаж тіла, маски перед макіяжем і так далі.
•  
• Нарешті прийшов момент самої підготовки.
• Через дві години я стояла перед дзеркалом і не могла себе впізнати. Макіяж, який приховував недоліки й підкреслював те, що потрібно дивився неперевершено. Волосся зібране і заплетене у стильну високу зачіску. І нарешті плаття, яке створене для мене. Я не замітила вчора, але від самого низу до бедра, золотими нитками було вишито шикарний візерунок.
• -Златославо, ти красуння! Тобі під стать сам принц!- сказала Танія.
• -Люба, ти вже готова?- до кімнати зайшла Віолетта.
• Коли я обернулася, бабуся висказала свою думку.
• -Молода леді, ви виглядаєте прекрасно!
• -Дякую! Ти також дуже гарна.
• Сказала я правду, родичка вибрала симпатичне, вишукане атласне плаття глибокого фіолетового кольору. Зачіска і макіяж гармонійно дивились і доповнювали образ.
• -Мамо, платформа вже готова!
• В моїй кімнаті вирішили зібратись всі! Адже прийшла не тільки тітка  Агрипіна, яка зупинилась на простому чорному платті, а й тітка Лідія у червоному шовковому одязі.
• -А де Агнія?- я не бачила її із вчорашнього ранку.
• -Вона наводить остані штрихи,- пояснила тітка Ліді.
• Всією сім'єю біля платформи ми чекали мою дорогу кузену. І ось пройшло десять хвилин і ми почули:
• -Як я вам?
• Всі обернулись на звук і побачили... Принцесу! Не дарма ми Агнію так довго чекали.
• Перше, на що ти звертаєш увагу, це густі руді локони, які легко підібрані по бокам заколкали.
• А її плаття прекрасно підходило до зелених очей і волосся. Пишне, смарагдове плаття повністю вкрите каміннями і шифоном на плечах.
• -Ось кому принц підійде!- прокоментувала я, поки всі інші стояли з роз'явленими ротами. І тільки Віолетта одним поглядом проговорила: "Мої внучки!"
• -Нам час!- єдиний кому було все фіолетово, як бабусине плаття, це Юстиніан,- А то приїдемо пізніше королівської сім'ї.
• Всадившись у платформу, Віолетта викрикнула:
• -От склерозниця! Що ж тепер буде!? Я ж зовсім забула, що Злата і Агнія увійдуть у Палац, як деб'ютантки і їм прийдеться танцювати вальс!
• -Щооо?- в один голос закричали всі дами, які були платформі.
• -Мамо! Добре, що Агнія вміє танцювати всі танці, а як бути Златі?
• Я ж сиділа у повному шоці й подумувала вийти з платформи і  піти знайомитися з ведмедями в ліс. Чому з ведмедями? Це єдині тварини, рівень танцю яких співпадає з моїм. Не вмію я танцювати бальні танці! Тільки вальс танцювала, та й це було на випуску із молодшої школи.
• -Ха! От буде шоу! Тітко Агрипіно, те, що Агнія вчила танці, це не означає, що вона їх вміє танцювати, тим більше без репетицій!- хоча Юст відкрито насміхався, але доля правди в його словах була.
• -Юстиніане, замість того, щоб підтримати, ти нагнітаєш!- це вже тітка Лідія.
• -Так! Стоп!- крикнула бабуся,- Агніє, ти станцюєш вальс?-після впевненого кивка кузени, вона звернулася до мене,- А ти, Злато, зможеш без повторень станцювати?
• -Без повторень можливо і станцювала б, але я взагалі не вмію ні одного танцю!
• -Це кінець!- зробила за всіх, вирок тітка Агрипіна.
• -Угууу!
• -Так, я щось придумаю! Вальс деб'ютанток відбудеться у самому кінці, а до цього, в нас буде час підівчити Злату азам.
• За суперечками і пошуками виходу ми під'їхали до палацу. Цю споруду, я бачила не раз, коли у літку з кузеною прогулювались по місту, але зблизька вперше. Ну, що можу сказати, всі картинки і описи казок про замки це правда, вони саме такі.
• -Всі готові?- спитав дядько Архип,- Тоді можемо йти!
•  
•