Глава 7. Новий друг

Перший навчальний день почався з того, що ми ледве не проспали! Як би не Луіза розбудила нас вчасно, запам'ятались би ми усім! 

Ми швидко зібралися, одягли мантію-форму поверх простого одягу, взяли сумку, яку зібрали вчора перед сном і пішли в академію. Наша сусідка вийшла швидше.

По дорозі я згадала вчорашню розмову і задала питання:

-Агніє, вчора ти говорила, що бути стихійником не дуже прикольно. Чому?

-Через те, що ті хто має одну стихію, можуть удосконалюватись, у них великі можливості. Ті, хто має декілька стихій, вміють тільки базу, у них обмежені можливості. Але існують винятки! Такі як Дарій, старший брат Емілії. По-перше, в ньому відразу 4 стихії, що є дуже велика рідкість, а по-друге, всі стихії рівносильні й він виконує з кожною, середньої важкості закляття, і це тільки на третьому курсі! А що буде на сьомому?

-Він може стати найсильнішим чаклуном!-зробила припущення я.

-Все можливо!

Ми дійшли до академії, урок почнеться через 15 хвилин і нам потрібно знайти правильну аудиторію.

Здалека, ми побачили Юста разом з хлопцями.

-Пішли спитаємось у нього, він нам допоможе,- і потягла мене у сторону кузена,- привіт, скажеш нам, де є аудиторія з основ вогню?

-Іане, хто це?-спитав світленький хлопець.

-І чому ми дізнаємось тільки зараз, що ти маєш дві прекрасні леді,- підколов другий.

-Телепні, це мої кузени! І попереджаю, рухатимете їх- ви трупики.

-Ми просто познайомимось! Я, Ерік,- сказав рудий, високий хлопчина,- а це, Фелікс,- показав на свого друга, того, що блондинчик.

-Я, Агнія, а це Злата,- представилася, а до кузена сказала,- скажеш нам чи ні?

-Другий поверх, перші двері з права.

Я подякувала Юсту і ми побігли по вказаному шляху.

Коли зайшли, то побачили, що всі в зборі окрім Віктора, але до уроку ще п'ять хвилин.

За хвилину до дзвінка, він забіг в аудиторію і почав розкладати свої речі.

Почався урок. Корнелія зайшла в клас і почала свою розповідь:

-Предмет, який я веду, це те, що поястить суть того найголовнішого, що дає вам магію- стихія вогню. Для вас це є базовий предмет. Перший семестр, ви будете вчитися викликати і контролювати стихію і тільки після цього, ви почнете вчити закляття і практикувати магію стихії.

Так у поясненнях і теорії пройшла година. Корнелія розказувало цікаво і зрозуміло, тому всі слухали її уважно. Після дзвінку, який означав кінець уроку, ми групою запитали де знаходиться потрібна аудиторія. Вона нам розповіла і ми пішли, адже перерва між першим і другим уроком 5 хвилин.

Наступний урок- Історія Маджимунді. В аудиторію з 32-ма студентами, ввійшла благородна жінка 70-ти років у сіро-бузковому костюмі. Вона обдарила нас вимогливим поглядом і всім стало зрозуміло, ця пані з тих викладачів, хто дуже вимогливо ставиться до вивчення свого предмету, а її вік говорив, що буде нудно. 

Ми зрозуміли, що помиляємось, коли ця пані почала говорити.

-Доброго дня! Мене звуть Гертруда Мішель, для вас пані Мішель. Як ви думаєте, чому я викладаю саме цей предмет? Ну... В кого які думки?

Хтось із аудиторії припустив:

-Тому що він вам подобався?

Пані Мішель продовжила:

-Подобалась? Історія? Ви студенти, ви хочете гуляти і по менше вчитись. Я була така сама! Тому ні, це не ця причина. Ще є якісь ідеї?

-Тому що ви його добре знали?

-Половину навчання в академії я її не вчила, більше скажу! Я ненавиділа історію! Ну, хтось знає чому?

-Тому що це важливий предмет!- безсумнівно сказала Емілія.

-Точно не важливіший за спецпредмет!- знову не правильно.

Я вирішила також зробити припущення:

-Яким би не був предмет, ми вже вчимо загальновідомі факти, пропускаючи передумову цього факту, історію. Як на мене, щоб бути справді професіоналом у якісь справі, потрібно розумітись у всьому. Ти не будеш справді досконалим, коли знаєш якесь зілля, а лиш тоді, коли знаєш, які помилки припускали при створені, щоб не зробити цих помилок знов!

-Правильно пані...

-Калитовська!

-Ви праві, по-іншому, знаючи історію, людина зробить менше дурості. Ось і причина! Я була роздолбайкою і одного разу зробила велику магічну помилку, після чого втратила сили, як би я знала історію, то уминула її. Історія вчить не ставати на ті самі граблі...

Цілий урок ми уважно слухали вхідний урок, а під кінець викладачка повідомила:

-Сьогодні, я ввела вас у курс справи, на наступний урок, ми почнемо вивчення самої історії. Бувайте!

Я і Агнія вийшли з аудиторії. Між другим і третім уроком перерва півгодини, тому ми йшли у їдальню. Ми не знали, де вона, але йшли туди, куди йшли всі. Та по дорозі, в коридорі нас зупинила сутичка на яку дивились велика кількість студентів, а по центру стояла Емілія, яка знайшла собі подруг з інших факультетів, дивлячись на форми, одна з них землянка, а друга повітряна. Вони знущались з Луізи: скидали її сумку на підлогу і примушували раз за разом піднімати її.

-От зміюка, а головне, що Луіза мусить терпіти- вона нижча за статусом, а в нас з цим жорстоко,- сказала кузена.

-А якого статусу я?- мені стало цікаво, чи зможе хтось зробити зі мною таке саме.

-Ти з привілейованої родини, як і Емілія, але... Якщо подумати ти старша і єдина дочка свого батька, а вона друга! Це означає, що ми вищого стану.

-Дякую, мені тільки й ця інформація потрібна,- і направилась в центр подій.

Я говорила, що ненавиджу стервоз? Ось зараз і покажу, наскільки я їх недолюблюю.

Луіза, яка збирала свої речі три рази, на четвертий стояла і не знала що робити. Я підійшла, нагнулась і почала збирати речі.

-Що ти робиш?- здивувалась дівчина,- встань! Ти не можеш позоритись, ти ж...

-Тримай сумку і йди обідай,- перебила я, і звернулась до вискочок,- ну що, самореалізувались? Чи вам трьох разів було мало?

Дівчата дивились на мене зверхньо. Я продовжила урок життя для самозакоханих осіб й скинула з плеча Емілії сумку.

-Піднімай! Негайно!