Глава 2. Знайомство

Прокинулась поломаною. Здається виспалась, але водночас розум випав з реальності й не міг мислити об'єктивно. Як сказала бабуся:" Ранок вечора мудріший", можливо це так, але точно не для людей, які тільки що дізналися про існування магії. Чи вірила я в неї? Не знаю, з одного боку,- це якась маячня, сюжет якої втік зі сторінок книжок про фентезі, а з другого, я вірю- глибоко в душі, надіюсь, що це справді так є.

Подивилась на годинник, стрілки показували 11 ранку. Ого! Не дивно, що мені погано! Я ж проспала більше дванадцяти годин! 

Я встала і почала приводити себе в порядок. Волосся, яке вчора випрямила, після купання в озері і приймання душу знов завилось в густі кучері. Я вирішила не мордувати себе спробами зробити зачіску, а просто зібрала все в пучок.

 Йти вниз до рідних не мала бажання, та й боялась дивитись їм в очі після вчорашніх відвертих розмов. Але рано чи пізно потрібно це зробити, і зібравшись з думками пішла вниз.

На кухні сиділи мама з бабою, тато пішов на роботу.

-Ти вже прокинулась? Злато, ти себе добре почуваєш? Адже спала дуже довго,- першою заговорила мама.

-Так все добре, просто після вчорашньої інформації голова йде обертом.

-Сідай, поснідай,- це вже бабуся.

Я сіла за стіл й побачила коробку, яку так і не відкрила. Вирішила зробити це зараз.

Коробка у розмірах дуже велика, схожа на ящики в магазинах, прикрашена подарунковим папером і з емблемою на якій написано:" Златочці від батьків".

Коли відкрила її, перше що б'ється в очі, це мішечок зі золотом.

-У місті чаклунів платять не грошима як у нас, а дорогоцінним камінням або благородними металами. Переважно це срібло і мідь, якими розплачуються маги середнього достатку, але заможні мають золото, смарагди, рубіни та алмази. Цього мішка хватить тобі на п'ять років безбідного життя, звісно якщо ти будеш тратити його з розумом,- пояснила бабуся.

Далі йшла срібна підвіска і янтарна каблучка. Що на одному, що на другому було висічено щось схоже на герб.

-Це речі, які показують твою належність до тієї чи іншої сім'ї. Каблучка- це спадщина твоєї мами, а підвіска- тата. На них зоображені герби сімей 

-І до якої сім'ї належу я? До татової чи маминої?

-Тут йде спірне питання, в родині Григорія магія передається усім його нащадкам, а у нашій тільки старшим дочкам. Оскільки у Григорія і Алли є лише ти, то відноситися будеш до сім'ї стихія якої, тобі передалась. Що таке стихія і все пов'язане з магією тобі розповість Віолетта.

Далі йшли три колби з якимось рідинами. Одна жовта, друга зелена, а третя фіолетова.

-А це що?

-Не знаю, я не розуміюсь у зіллях.

Біля колб лежали два браслета сплетених з червоної, чорної і зототої ниток.

-Це обереги, але від чого вони рятують спитаєш у другої баби.

І завершувало все лист. Я розігнула папір і почала читати:

"Дорога, Злато! Якщо ти зараз це читаєш, то тобі сповнилось шістнадцять, а нас з татом вже немає. Я пам'ятаю які ми були щасливі, коли ти народилась! Ти красуня із прекрасними очима, такими як у твого батька і блондистим волоссям як у мене. Вибач нас, що ми не біля тебе, що пропустили багато цікавого із твого життя. Вибач! 

Тепер, йдемо до самого головного! Щоб не сталось, як би ти не впиралась рогом, ти маєш навчатися у магічній академії, ти повинна розвивати свої сили і продовжувати магічний рід обох сімей. Це наше передсмертне бажання. 

Живи правильно, смійся, радій, помиляйся, вір, плач, люби, кохай, але найголовніше залишайся сама собою. Не дозволяй людям змінювати тебе, не дозволяй маніпулювати собою, не зраджуй своїх принципів. Будь-який бідняк є набагато багатшим за короля, якщо у скруту він лишається собою!

З днем народження, Злато!

Твої люблячі батьки ( Григорій та Алла)"

Я читала і не знала як реагувати. Здається, тільки що прочитала листа від мертвих батьків. Але я їх не знаю, мене виховували інші й зараз, батьками називаю їх. Що ж робити з передсмертним бажанням? Вчора я твердо дала собі настанову, що навіть під дулом пістолета не поїду у цю академію, а зараз? Готова після прохання моїх біологічних батьків поїхати навчатись туди?

Мої роздуми перебив дзвінок у двері.

-Це, напевно, вона!

Через дві хвилини на кухню увійшла жінка 60-ти років. Шатенка, але її очі! Копія моїх! Чи мої копія її? Висока, худа, горда постава.

-Ось яка ти, Златославо!? Я бачила тебе, коли ти тільки народилась, а зараз ти прекрасна леді!-заговорила вона мелодійним голосом.

-Доброго дня! 

-Перейдемо відразу до головного. Злато, слухай мене уважно! Від твоєї відповіді залежить чи дізнаєшся ти краще про магію, чи я одразу піду з цього дому!- в обох моїх бабусь одинакова манера спілкування, холодна, зібрана, чітка.

-Слухаю уважно.

-Ти підеш навчатися в магічну академію?

Від цього запитання у всіх очі вилізли з орбіт.

-Віолетто, ти...

-Ні! Навіщо їй знати нюанси, якщо вона не хоче жити життям чаклуна!?- перебила нова бабуся.

А чи готова я кинути все? Готова почати життя з нового листа? Чи готова виконати останню волю батьків?

-Так! Я буду навчатись у цій академії!- я відключила голову і довірилась серцю, інколи він хороший порадник.

Баба з мамою дивились на мене здивовано, а Віолетта була задоволена моєю відповіддю.

-Що? Ти точно впевнена? Ти ж нічого не знаєш, нічого не вмієш!- почала істерику мама.

-Я її всього навчу, все поясню, але в такому випадку, потрібно виїжджати вже сьогодні до вечора. В нас не так багато часу, щоб навчити Злату базовим знанням.

Баба Люда глянула на мене і посміхнулась кутиками очей, так посміхалась тільки вона:

-Молодець, ти зробила вибір, правильний чи ні- не знаю, але він твій і твоє життя від тепер залежить тільки від тебе!

-Це ж потрібно позбирати речі!- заплакано проговорила мама,- я йду зніму валізи, а ти подзвони татові і повідом про свій вибір