Глава 1. Ширма за якою живе правда

Прокидатись завжди важко, але не сьогодні. Як тільки сонце почало сходити, світ снів не хотів мене більше впускати. Я знаю, що це по-дитячому не спати через нетерпіння, але такою я є! 

Тому, зараз я стою і вибираю одяг, у якому зможу піти погуляти з друзями. Мені пощастило, коли всі через навчання не можуть відсвяткувати свій день народження справді весело, я святкую його на літніх канікулах- п'ятнадцятого липня. Цей день сьогодні!

Біля мене на м'ягкому кріслі лежала купа перемір'яного одягу, який по тій чи іншій причині не підійшов, але це того коштувало, зараз на мені легкий комбінезон янтарного кольору. Він виділяв моє довге блондинисте волося та підкреслював зелені очі. Тому, я вибрала його остаточно. Лишилось зробити зачіску і скромний макіяж. Сьогодні мій день і я хочу виглядати неперевершено!

Через годину мій образ був готовий повністю: волосся, яке від природи в'ється грубими локонами я вирівняла, після цього зробила начіс і припідняла його, остальне було розпущене, а на лиці виділила свій рідкісний колір очей олівцем й губи підвела блиском. При кінці одягнула вибраний одяг. Чому, думаєте ви, я як дівчина у важливий день не одягла плаття? Тому що ненавиджу їх! В моєму гардеробі є тільки одне плаття, яке я одягнула два рази, на весілля до родичів та на випускний в дев'ятому класі. 

Робити макіяж, також не для мене. З косметики в наявності маю олівець для очей, туш, блиск і рум'яна. А ось за волосям доглядаю! Роблю маски, мажу олійками- воно моя гордість!

-Злато! Спускайся снідати!- кликнула мама.

-Вже йду!- я останній раз усміхнулась своєму відображенню і пішла на кухню.

-СЮРПИЗ! ВІТАЄМО! ВІТАЄМО! ВІТАЄМО!-почали голосити рідні, як тільки я зайшла на кухню.

Вся кухня була прикрашена кульками і плакатом, на столі лежали різні смаколики, а по центру- торт!

Мама підбігла до мене першою і вручила подарунок:

-Ти так виросла! Ти моє сонце! Тримай, відкриєш пізніше!

-Підпусти і мене привітати мою донечку!- сказав тато,- люба, вітаю тебе! І хочу сказати тільки одне: ніколи не здавайся і йди до своєї мети!

-Дякую мої дорогі! Я вас дуже люблю!

-Почекайте! А бабуся!? Забули про мене?

-Звісно ні!

-Тримай! Відкриєш це ввечері за сімейною вечерею. Зрозуміла?- коли баба віддала мені коробку з подарунком, мама змінилась в лиці.

-Мамо, все добре?

-Так, доню! Сідай снідати!

Сніданок пройшов у напруженній атмосфері, а чому я не знала. Всі були на своїй хвилі. А що я хотіла? Вони звикли мене бачити маленькою дівчинкою з косичками, а тут, мені вже 16. Напевно через це!

-Я йду гуляти з Ольою і Дариною, вернусь пере вечерею- вирішила розрядити обстановку.

-Злато, тільки прийди перед вечерею, а не як завжди ми сидимо, а тебе ще немає!

-Добре! Ми хочемо поїхати на озеро, тому зустрічаємось швидше, щоб добратись не за жари.

-Зрозуміло, якщо щось станеться дзвони і телефон має бути весь час включеним і при тобі!

-Угу!

На цьому ми й розійшлись. Я взулась в босоніжки і взяла приготовлену сумку для відпочинку.

Зустрілись ми з Олею і Дариною вже біля озера.

-Ну що, Мацьопа з твоїм днем тебе!

-Бажаєм більше двіжу і дістати цю стерво- Соломію до білого коліна!

-Опана, прекрасні побажаннячка пішли!

Ми втрьох дружимо з класу третього і знаємо кожну як облуплену, у нас немає секретів, але є спільний ворог Соломія- зазнайка і вискочка, коли бачу її перетворююсь з простої і буденної Злати в егоїстичного монстра. Я воюю з нею по дуже жорстких правилах. Три роки тому, до мене дійшло, що вона мене змінює в гіршу сторону і перестала з нею спілкуватись, але та лізе як спеціально. 

-Досить, забагато їй честі щоб ми про неї говорили- сказала я, після детального обговорення її вад 

-А чому, мені сподобалось як ви мені кісточки перемиваєте!- руда постать вийшла з-під куща і виглядала злою- ти підла зміюка,Злато! 

Ось блін, ну потрібно було нам говорити про неї!? Але що поробиш, мій вихід:

-Ну не знаю! Я як дехто, під кущами не лажу! Тому питання в тому, чи правильно ти визначила з нас всіх змію!

-Хмм...Так це ти на мене стрілки переводиш?

-Дівчата, а вона за літо порозумнішала! Почала натяки розуміти!

-Ага, колись тільки могла руками махати- підтримала Дарина.

-Подруги, ви забули дещо! Не тільки руками, а й своїми визначними місцями!-ну Олька, ну язва, так вміти підлупити людину!

-Ах ти! Що ти мелеш!?

-Дякую, сонечко, що нагадала! Як там Вітя? Вже все твоє побачив?

Вітя- моє перше кохання. Ми з ним почали зустрічатись, але він слабак, швидко здався цій стервозі. 

Від нашої наглості, та обернулась і пішла... Лісом(в прямому значені цього слова).

-Молодці, так тримати!

Ми цілий день купалися в озері, засмагали, говорили про своє. Біля п'ятої години батьки подзвонили і нагадали про вечерю. Ми швидко зібрались і розійшлись по домам.

Вдома я швидко прийняла душ і переодяглась в шорти і блузку на короткий рукав. І о половині сьомої почалась вечеря, на якій всі сиділи як на пороховій бочці.

-Як погуляли?-поцікавилась бабуся,- нічого поганого не сталося?

-Ні, все пройшло добре!

От і вся розмова за цілу вечерю. Що це з ними?

Коли всі повечеряли мама з бабусею почали прибирати, а мене послали за коробкою, яку мені подарувала баба. Коли я вернулась на кухню всі подивились на мене не зрозумілим поглядом.

-Так, що сталось? Ви сьогодні самі не свої! Хтось мені щось пояснить?

-Сідай, буде довга розмова!

Відчуваю, що це до добра не доведе!

-Знай, що я була проти цього! Тому, нехай тобі все баба пояснить. Мамо починай!

-Я розповім тобі лише половину історії, все інше розкаже тобі завтра інша баба.

-Що? Яка інша баба? І що тут твориться?- я глянула на маму, вона відвернулась, на бабусю, вона почала розповідати.

-Шістнадцять років тому, моя старша дочка Алла зі своїм чоловіком Григорієм стали батьками,- в моєї мами є сестра, а мені ніхто не говорив,- вони були дуже раді, але вони загинули через місяць після народження дитини. Тоді, моя молодша дочка, яка тільки почала зустрічатись з хлопцем, удочерила її, а той хлопець згодився виховувати її як свою рідну. Це були Анна і Всеслав, а та дівчинка- це ти!