Глава 35. Постріл у тіні та примирення

Глава 35. Постріл у тіні та примирення

Тим часом Тамін навіть не підозрював, наскільки небезпечно ставало навколо нього.

Він щойно закінчив важливі переговори в магазині музичних інструментів і нарешті отримав підтвердження, що для Валерії знайдуть відповідне піаніно. Продавець пообіцяв підготувати інструмент до доставки в їхній будинок уже найближчими днями.

Тамін вийшов на вулицю в піднесеному настрої.

На його обличчі сяяла щаслива усмішка.

Він дістав телефон і вже хотів зателефонувати Валерії, щоб повідомити новину.

— Вона буде шалено щаслива... — тихо пробурмотів він.

У думках одразу виник образ коханої.

Він уявив, як вона вперше сяде за клавіші, проведе пальцями по білих і чорних клавішах і наповнить їхній новий дім музикою.

Тамін пишався собою.

Він пообіцяв їй піаніно — і дотримав свого слова.

Але щойно він зробив кілька кроків від магазину, як помітив, що дорогу йому перегородили кілька незнайомих чоловіків.

Тамін зупинився. Він одразу зрозумів: це не випадкова зустріч. Чоловіки мовчки оточили його.

Один став попереду, двоє залишилися з боків. Тамін насупився.

— Що ви робите?

Ніхто не відповів.

І тоді з-за них уперед вийшов чоловік, якого Тамін миттєво впізнав. Ілля.

На його обличчі грала дивна, майже болісна усмішка.

— Нарешті, — тихо промовив він. — Ми зустрілися.

Тамін невдоволено подивився на нього.

— Ти знову тут?

Ілля повільно наблизився.

— А ти справді думав, що можеш просто забрати те, що належало мені?

У Таміна миттєво зникла усмішка.

— Що ти верзеш?

— Валерію.

Тамін стиснув кулаки.

— Вона ніколи не була твоєю.

Ці слова ніби остаточно вивели Іллю з себе.

— Ти забрав її в мене!

— Ні, — жорстко відповів Тамін. — Вона сама обрала мене.

Він зробив крок уперед.

— Тож залиш нас у спокої. Ти знову прийшов, як клоун, і знову думаєш, що тобі тут усе дозволено?

Кілька чоловіків переглянулися.

Ілля зло посміхнувся.

— Ти занадто багато собі дозволяєш.

— А ти занадто довго не розумієш простих слів, — відрізав Тамін. — Валерія — моя дружина. Вона любить мене. І тобі час це прийняти.

В очах Іллі з'явився небезпечний блиск.

— Я ніколи цього не прийму.

Тамін напружився.

— Тоді тобі доведеться навчитися.

Ілля різко рушив уперед.

Тамін не відступив.

На кілька секунд між ними зависла важка тиша.

— Ну що? — кинув Тамін. — Тобі знову бракує сміливості? Хочеш битися — давай.

Один із людей Іллі рушив у бік Таміна.

Той приготувався захищатися.

Але все відбулося надто швидко.

Пролунав різкий звук.

Тамін відчув удар і похитнувся.

— Ах!..

Він ледве встиг втриматися на ногах, а потім упав на землю.

— Таміне! — крикнув Ілля.

Але цього разу його голос прозвучав уже не так упевнено.

Із сусіднього провулка пролунав інший крик — гучний, різкий, арабською мовою:

— Не чіпати його!

Усі обернулися. До них швидко наближався Мехмед.

Він біг із боку дороги, помітивши, що відбувається, ще здалеку.

У руках у нього не було нічого, крім телефона, але вираз його обличчя ясно говорив: він має намір зупинити це.

— Таміне!

Мехмед підбіг до нього.

— Ти як?

Тамін спробував підвестися, але на кілька секунд знову опустився на коліно.

— Я в порядку...

— Не рухайся різко.

Мехмед допоміг йому підвестися. Саме тоді пролунав ще один гучний звук, який змусив усіх завмерти.

Мехмед різко крикнув арабською:

— Назад! Поліція вже їде!

Ілля зблід.

До нього нарешті дійшло, що ситуація повністю вийшла з-під контролю.

Він уже хотів віддати своїм людям нову команду, коли з іншого боку вулиці почувся знайомий голос.

— ІЛЛЯ!

На дорогу вийшов Павло.

Він виглядав зовсім інакше, ніж раніше.

Не розлюченим батьком, який хотів покарати Таміна, а людиною, яка нарешті зрозуміла, що насправді відбувається.

Павло швидко підійшов до них.

— Більше не чіпай їх!

Ілля різко обернувся до нього.

— Ви не розумієте...

— Ні, це ти нічого не розумієш! — перебив його Павло.

Він указав на Таміна.

— Він чоловік моєї доньки.

Ілля завмер.

— Але...

— І моя донька сама його обрала!

Голос Павла ставав дедалі твердішим.

— Ти обіцяв мені, що допоможеш повернути Валерію додому. А насправді привів сюди своїх людей, щоб нашкодити її чоловікові.

Ілля спробував виправдатися:

— Я хотів захистити її!

— Ні! — різко відповів Павло. — Ти хотів помститися.

Мехмед напружено спостерігав за тим, що відбувається. Тамін важко дихав, але вже стояв на ногах.

Павло підійшов до нього. На мить чоловіки просто подивилися один на одного.

І саме тоді Павло сказав те, чого Тамін зовсім не очікував:

— Я був неправий.

Тамін насупився.

— Що?

Павло опустив очі.

— Я не хотів, щоб ти був поруч із моєю донькою. Я думав, що ти забереш у неї нормальне життя. Думав, що Валерія помиляється.

Він важко зітхнув.

— Але я побачив її дім. Побачив, як вона живе. Зрозумів, що вона справді щаслива.

Тамін мовчав.

Павло продовжив:

— І тепер я знаю, що вона обрала тебе не тому, що ти її змусив. А тому, що любить.

Чоловік простягнув руку.

— Пробач мене.

Тамін кілька секунд дивився на його руку.

Потім повільно потиснув її.

— Я вас прощаю.

Павло кивнув.

— Дякую.

Але Ілля все ще стояв поруч.

Він не міг повірити, що людина, яка ще зовсім недавно ненавиділа Таміна, тепер стала на його бік.