Глава 34. Полювання починається

Глава 34. Полювання починається

Того самого ранку в невеликому готелі Єрусалима панувала тиха, майже сонна атмосфера. За вікном уже розгоралася палестинська спека, а сонячні промені ковзали по кам'яних стінах сусідніх будинків.

Міла стояла біля дзеркала й повільно збирала речі в невелику сумку.

На столі поруч лежав її телефон, гаманець, службове посвідчення та невелика фотографія Валерії.

Міла взяла світлину до рук.

На ній вони з Лерою були ще зовсім маленькими. Дівчата стояли біля моря в Бердянську, сміялися, обіймали одна одну, а вітер розвівав їхнє волосся.

Міла сумно посміхнулася.

— Як же я за тобою сумую, Лерочко...

Вона провела пальцем по краю фотографії.

— Ну де ж ти зараз, моя маленька?

Від спогадів защеміло серце.

Міла пам'ятала, як вони в дитинстві разом тікали від дощу, як ділилися солодощами, як годинами могли говорити про свої мрії. Валерія завжди довіряла їй найпотаємніше.

І саме тому тепер Міла не могла пробачити собі, що не була поруч, коли сестра опинилася у небезпеці.

Вона поклала фотографію назад на стіл і зітхнула.

— Я знайду тебе. Обов'язково.

Дівчина вже збиралася вийти з номера, але раптом подумала про Таміна.

Вона відкрила телефон і показала фотографію молодого палестинця адміністратору готелю.

— Перепрошую, — запитала вона англійською, — ви випадково не бачили цього хлопця? Можливо, він або його родичі бували тут?

Працівник уважно подивився на світлину, похитав головою.

— Ні, пані. На жаль, не пригадую.

Міла подякувала й відійшла.

Вона вирішила запитати ще кількох людей у найближчих крамницях. Можливо, хтось випадково бачив Валерію або Таміна.

Дівчина вже вийшла в коридор, коли двері ліфта відчинилися.

Мехмед швидко зайшов у приміщення.

Його обличчя було серйозним, а в очах читалася тривога.

— Міло...

Він майже одразу підійшов до неї й міцно обійняв.

Міла здивовано подивилася на нього.

— Дорогий... Що трапилося?

Мехмед кілька секунд мовчав, ніби збирався з думками.

Потім тихо промовив:

— Я знаю Таміна.

Міла підняла брови.

— Звідки?

Мехмед подивився їй прямо в очі.

— Бо він мій двоюрідний брат.

На обличчі Міли з'явилося щире здивування.

— Що?!

Мехмед усміхнувся.

— Саме так. Тамін — син Абдулли. А Абдулла — двоюрідний брат мого батька. Ми росли в одній великій родині й бачилися багато разів, коли я бував у Палестині.

Міла кілька секунд просто дивилася на нього, а потім тихо засміялася.

— Нічого собі... А це хіба погано?

— Для нас — ні, — відповів Мехмед. — Але є одна проблема.

Його усмішка зникла.

— Я щойно повернувся після розмови з кількома знайомими.

Міла одразу насторожилася.

— І?

— Пам'ятаєш, як ти казала, що за нами хтось стежить?

Міла кивнула.

— Так.

— Ти була права.

Міла завмерла.

— Що ти дізнався?

Мехмед підійшов до вікна, переконався, що за склом ніхто не стоїть, а потім повернувся до неї.

— Вони не випадкові люди. Я почув, що до Палестини вже прибули двоє незнайомців, які розпитують про родину Таміна.

Міла відчула, як усередині все похололо.

— Хто їх послав?

Мехмед стиснув щелепи.

— Схоже, люди Іллі.

Перед очима Міли миттєво постало обличчя хлопця.

Вона одразу згадала все.

Ілля.

Той самий Ілля, який не просто переслідував Валерію, а постійно намагався зруйнувати їхні стосунки.

А ще вона згадала, як він поводився в Одесі.

— Тепер я розумію... — тихо промовила вона.

— Що саме?

— Ілля не давав мені спокою. Навіть на роботі. Він намагався впливати на людей, через свої зв'язки домігся того, щоб мені створювали проблеми. Навіть мою відпустку намагалися зірвати.

Міла стиснула кулаки.

— Він не хотів, щоб я їхала сюди.

Мехмед уважно дивився на неї.

— Тепер зрозуміло чому.

— Він боявся, що я знайду Валерію першою.

В очах дівчини спалахнула рішучість.

— Що саме вони хочуть зробити?

Мехмед відповів не одразу.

— З того, що мені вдалося дізнатися, вони хочуть знайти Таміна раніше за нас.

— А далі?

Мехмед важко видихнув.

— Їхня мета — забрати Валерію. А з Таміном вони хочуть розібратися окремо.

Міла різко повернулася до нього.

— Тобто вони хочуть його прибрати?

Мехмед мовчки кивнув.

На секунду Міла заплющила очі.

Її страх за Валерію став ще сильнішим.

Вона підійшла до Мехмеда й міцно обійняла його.

— Я так боюся за неї...

Голос затремтів.

— Вона моя сестра. Я повинна була захистити її ще в Одесі. Можливо, якби я тоді втрутилася, цього всього не сталося б.

Мехмед обійняв її ще міцніше.

— Не вини себе.

— Але ж я знала, що Ілля небезпечний...

— Ти не могла передбачити все.

Міла притиснулася до його грудей.

— Це все не до добра...

Мехмед ніжно погладив її по спині.

— Саме тому ми маємо діяти швидко.

Міла різко підняла голову.

— Мені треба знайти Валерію.

— Знаю.

Мехмед дістав зі своєї сумки невеликий аркуш паперу.

— Я зміг отримати адресу будинку, де, найімовірніше, зараз перебувають Тамін і Лера.

Міла вихопила папірець.

— Ти впевнений?

— Так. Це старий родинний будинок Омара.

На обличчі Міли з'явилася рішучість.

— Тоді я їду туди просто зараз.

— Я поїду з тобою.

— Ні, — заперечила Міла. — Ти потрібен мені в іншому місці.

Мехмед здивовано подивився на неї.

— У мене залишилися знайомі серед людей, які працюють із правоохоронними структурами. Я спробую зв'язатися з ними. Нам потрібно зупинити людей Іллі ще до того, як вони дістануться до Таміна.