Глава 26. Тіні минулого та вибір серця

Глава 26. Тіні минулого та вибір серця

Після насиченого, розбурханого подіями дня вулиця Дерибасівська зустрічала Одесу вечірніми вогнями та легким морським бризом. Саме тут, у самому серці міста, неподалік від знаменитого й величного Пасажу, батьки Валерії — Павло та Влада — орендували для доньки затишну квартиру в старовинному триповерховому будинку з високими стелями та різьбленими балконами. Вони могли собі це дозволити і ніколи не шкодували коштів для єдиної дитини, особливо після того, що сталося в гуртожитку.

Усередині помешкання панував легкий хаос новосілля. На підлозі стояли картонні коробки, а в повітрі витав запах свіжої фарби та випічки.

Павло, роздратовано та нервово розбираючи чергову коробку з посудом, витер піт із чола. Раптом у важкі дерев'яні двері хтось наполегливо й ритмічно постукав.

— Владо, ти можеш відчинити? — гукнув Павло, не підводячи голови.

Влада, яка досі залишалася хмурою й глибоко ображеною на чоловіка за його ранкову брутальність у парку стосовно родини Таміна, лише важко зітхнула. Вона витерла руки об рушник і попрямувала до передпокою.

Відчинивши двері, Влада на мить застигла від подиву. На порозі випростався Абдулла — поважний, зібраний та абсолютно спокійний. Жінка навіть не очікувала, що палестинці виявляться настільки настирливими й упертими у своєму прагненні до справедливості.

— Абдулло?.. — збентежено мовила Влада, а потім одразу винувато додала: — Знаєте... мій чоловік сказав вам у парку багато зайвого. Ви пробачте його, він робить це не спеціально, просто дуже переживає за доньку...

— Я розумію, — твердо й рішуче перебив її Абдулла, притиснувши руку до серця. — Але я прийшов сюди не за вибаченнями. Я хочу поговорити з ним особисто. Нащо щастя Таміна та Валерії... Я роблю це заради них, особливо заради свого сина, який щиро любить вашу доньку.

Влада, оцінивши його шляхетність, відступила вбік, пропускаючи гостя всередину:

— Проходьте тоді... Ця квартира — тимчасовий притулок для Лери на час навчання, щоб вона більше не терпіла тих жахів у гуртожитку.

Абдулла поважно переступив поріг і попрямував до вітальні. Побачивши, як Павло нервово порпається в коробках, батько Таміна спокійно вимовив:

— Ну, ще раз здрастуйте, Павле. Давайте спробуємо поговорити як дорослі чоловіки — спокійно і без скандалів.

Павло рвучко підвівся. Побачивши на порозі «того самого старого араба», він з люттю кинув коробку на підлогу, склав руки на грудях і грізно подивився на дружину:

— Владо! Навіщо ти його пустила?! Я ж казав, що не хочу мати з ними нічого спільного!

Влада від такої дитячої витівки чоловіка аж тупнула ногою по паркету:

— Та припини вже вести себе як вередлива дитина! Заладив як попугай — «не пускай, не хочу»! Поговоріть нормально! Я піду поставлю чайник, якраз купила свіжого чаю. Слава Богу, скоро Лера має повернутися...

Залишивши чоловіків удвох у кімнаті, Влада пішла на кухню. Вмикаючи чайник, вона стиха шепотіла собі під ніс: «Ах, Господи Боже... Хоч би вони тут не вбили один одного...».

Тим часом на самій Дерибасівській панувала зовсім інша атмосфера. Валерія й Тамін йшли під руку, сяючи від щастя. Всі непорозуміння нарешті розвіялися! Злощасний Ілля, викритий у своєму наклепі та з ганьбою відправлений на кареті «швидкої допомоги», більше не міг їм зашкодити.

— Уявляєш, — сміявся Тамін, обіймаючи дівчину за плечі, — я думаю, лікарів треба було попросити одягти на нього гальмівну сорочку! Йому б вона точно личила!

Лера дзвінко засміялася на весь голос, і її сміх лунав на всю вулицю. Вони зупинилися біля фонтана, і Тамін ніжно притиснув дівчину до себе, цілуючи її спочатку в губи, а потім пристрасно торкаючись її щок і шиї. Валерія грайливо поцілувала його в кінчик носа й солодким голосом прошепотіла:

— Ходімо разом... Я покажу тобі квартиру, яку батьки зняли для мене.

— Ну, це чудова новина! — з посмішкою відповів Тамін. — Це набагато краще, ніж той жахливий гуртожиток із тими зламаними холодильниками та заздрісними дівчатами.

— Папа й мама дуже мене люблять, — з ніжністю сказала Лера. — І я впевнена, що тато з часом теж тебе полюбить... Ось, дивись, це наш будинок!

Тамін підвів очі на старовинний фасад і ахнув від захвату. Будинок знаходився прямо навпроти знаменитого Пасажу.

— Ого! Ти ж казала, що мріяла б жити в такому місці!

— Ага, — засміялася Лера. — Тільки тут квартира коштує, мабуть, мільйон доларів!

Тамін подивився на свою кохану блондинку з глибокою ніжністю та оксамитовою впевненістю в очах:

— Якщо ти захочеш — це буде наш будинок. Ми будемо жити тут, я обіцяю.

— Ого, мій Султане! — посміхнулася Валерія, притискаючись до його плеча. — Тоді чекаю, коли ти заробиш статки своїм бархатним голосом!

— Я буду працювати з батьком, у нас буде багато грошей, — серйозно мовив хлопець, торкаючись її рожевої щоки. — Усе ради тебе, моя принцесо.

— Це чудово, — мрійливо сказала Лера, — бо нам ще треба десь розмістити наших майбутніх дітей... Щоб усім вистачило місця!

— І діти будуть, і велика квартира, — гаряче прошепотів Тамін. — Де б ми не були, ми будемо разом.

Тримаючись за руки й мріючи про майбутнє, закохані зайшли до старовинного під'їзду й почали підніматися широкими сходами на четвертий поверх.

Проте, як тільки вони наблизилися до потрібних дверей, до їхніх вух долинули гучні, збуджені крики. Тамін миттєво впізнав суворий голос свого батька, а Валерія здригнулася від лютих вигуків Павла. Вони перезирнулися й тихо причаїлися біля прочинених дверей.

— Чому ви такий упрямий?! О Аллах, чому ви не хочете чути розумні аргументи?! — гримів голос Абдулли з вітальні.

— Да тому що я ніколи в житті не віддам свою єдину доньку таким дикунам, як твій син і вся ваша родина! — кричав Павло, активно розмахуючи руками. — Я знаю таких, як ви! Чудово знаю!