Глава 25. Квиток у майбутнє

Глава 25. Квиток у майбутнє

У кімнаті гуртожитку панувала гнітюча, але водночас рішуча атмосфера. Зрадливі дівчата-сусідечки, які ще вчора радісно користувалися чужим холодильником, а потім боягузливо відвернулися, зараз винувато й зверхньо тулилися під стінами в коридорі. Вони чекали, поки Валерія збере свої речі й назавжди звільнить кімнату, обіцяючи собі, що тепер вихлюпнуть увесь свій отруйний сарказм.

Лера стояла посеред кімнати, складаючи в чемодан свій останній рожевий светр. Коли дівчина на мить зупинилася, щоб витерти втомлені очі, до кімнати нагло, розгойдуючи стегнами, зайшла Марта. Вона заклала руки за спину, оглянула засмучену Валерію з голови до ніг і з уїдливою посмішкою запитала:

— Ну що, як там твій дикун? Весь коледж тільки й торохтить про вас із Таміном! Романтика у вас, звісно... вищого ґатунку! Куди там звичайним смертним!

Марта хихикнула й уже розвернулася, щоб вийти до коридору, але Валерія раптом випростала спину і голосно, переконуюче вигукнула їй успину:

— Він не дикун! Він чудовий, найкращий чоловік у світі!

Марта рвучко обернулася, її обличчя викривилося від люті, а очі звузилися:

— Що-о-о ти там бовкнула?! Ти хто взагалі така, щоб на мене кричати?! Чи ти вже навчилася хоробрості від свого арабського дикуна?!

Валерія не відступила ні на крок. Вона сміливо зробила крок уперед і прямо в очі сусідечці відрізала:

— Він не дикун, зрозуміло вам?! Він — мій Аладдін! А ви всі — просто кури заздрісні!

Марта від такої зухвалості аж поперхнулася повітрям. Вона з криком підскочила до Лери, замахуючись, щоб силою штовхнути дівчину в груди:

— Ах ти ж дрянь! Зараз ти в мене отримаєш!

Але вступитися за Леру вона не встигла. З кутка кімнати стрімко вийшла тиха, скромна тихоня Марія. Вона спокійно, але залізно перехопила руку Марти в повітрі й із силою відштовхнула її назад:

— Одійди від Валерії! І взагалі забралася звідси геть, поки я не розповіла комендантці про той інцидент із забитим зливом у ванній! Жваво!

Марта отруйно пирхнула, поправляючи зачіску, але зв'язуватися з зазвичай спокійною Марією не ризикнула:

— Ботанша... Ти мені завжди не подобалася! Ладно, бувайте, невдахи!

Коли двері за Мартою з гуркотом зачинилися, Марія повернулася до Валерії. Дівчата міцно, по-сестринськи обнялися. Лера, відчуваючи щиру підтримку, з ніжністю подивилася на подругу:

— Дякую тобі, Маріє... Ти єдина справжня подруга тут.

— Та ну що ти! — посміхнулася Марія. — Я чула від дівчат, що сталося в парку... Це ж просто тут! Ті дівчата — не подруги, я б у житті так не вчинила. І знаєш... весь коледж зараз кричить про ті фотографії з ресторана. Але я чітко знаю, чиїх це рук справа!

Валерія з неприхованим інтересом і надією в очах підхопилася:

— Справді?! Маріє, благаю, хто це зробив?!

Через десять хвилин Валерія вже стола біля вікна, гарячково набираючи номер Таміна. Їй було абсолютно байдуже, що про це подумає її суворий батько. Поки телефон видавав довгі гудки, Лера твердо казала собі: «Мені все одно, що скаже тато! Він не указ моєму серцю... Якщо треба буде, я поїду з Таміном хоч на край світу! Я люблю його, він — моя судьба, і я точно знаю, що це не він розвішав ті знімки!».

На іншому кінці дроту пролунав рідний, стурбований голос:

— Алло,кохана! Я такий радий, що ти зателефонувала! Як ти?!

— Таміне! — радісно вигукнула Лера. — Мені Марія допомогла знайти того, хто нас фоткав у ресторані!

— Хто цей шакал?! — згарячу запитав хлопець.

...Через годину біля головного входу до гуртожитку розгорталася картина, гідна кращих східних бойовиків. Посеред подвір’я з пишним букетом червоних троянд у руках гордо стояв Ілля. На ньому був дорогий піджак, а на обличчі сяяла самовдоволена, слизька посмішка.

Але його тріумф тривав недовго. З-за рогу на шаленій швидкості вилетів Тамін. Його очі палали вогнем, а палестинська кров кипіла від люті. Не витрачаючи часу на розмови, Тамін у два кроки підскочив до Іллі, з силою вхопив його за комір дорогої сорочки, так що троянди посипалися на тротуар, і на весь двір загримів:

— Ти знову все підставив, виродку?! Що, типу це я проспорив і сам попросив нас із Валерією сфотографувати?! Який же ти хворий виродок!

Тамін із розмаху вліпив Іллі один потужний, точний хук прямо в щелепу! Удар виявився настільки епічним, що Ілля, втративши координацію, кумедно похитнувся, гепнувся на дупу й почав безпорадно качатися по землі туди-сюди, тримаючись за забиту щоку й видаючи жалібні звуки.

У цей момент із під’їзду вибігла Валерія. Побачивши, як Тамін грізно стоїть над поверженим суперником, а той валяється в пилу, Лера закричала:

— Таміне, досить! Зупинися! Вона підскочила до свого хлопця й міцно обняла його ззаду, притискаючись до гарячої спини.

Тамін миттєво розвернувся, обхопив дівчину за гнучку талію й від надлишку почуттів почав кружляти її прямо посеред двору! Валерія дзвінко засміялася, ніжними пальчиками гладячи його темну щетину:

— Я знала, що це не ти! Слава Богу!

— Я б ніколи не скривдив тебе, принцесо, — прошепотів Тамін, цілуючи її в носик.

Тим часом Ілля, важко крехчучи, піднявся з землі. Його піджак був у пилу, зачіска збилася, а щока розпухала на очах. Він спробував повернути собі поважний вигляд і закричав:

— Валеріє! Одійди від нього негайно! Він тобі не пара! Лера круто розвернулася, підійшла до нього й холодно мовила: — За мене не вирішуй, прошу тебе! Ти мені ніхто!

Ілля, перевівши погляд на Леру, раптом випрямив спину й грайливо, з мерзенним заграванням промовив:

— Дорога... Я сьогодні знову розмовляв із твоїм батьком. Все вирішено — тепер ми разом!

У Валерії від шоку й обурення аж рот відкрився, а Тамін знову вибухнув, роблячи крок уперед:

— Закрий свою пасть, поки я тобі язик не відірвав! Ти все підстроїв, підстилка! Але Валерія — моя! І вона скоро стане моєю дружиною!