Глава 23. Вирок ректора

Глава 23. Вирок ректора

Ранок у домі палестинської родини почався з лагідного променя одеського сонця, що пробивався крізь густі фіранки гостьової кімнати. Валерія солодко потягнулася в чужій, але такій затишній рожевій піжамі, яку їй напередодні подарувала Саміра. Дівчина швиденько встала, заправила ліжко й попрямувала до ванної, де для неї вже з вечора дбайливо приготували нову, запаковану зубну щітку та окремий пухнастий рушник. Натягнувши на себе свою вчорашню святкову рожеву сукню, яка тепер здавалася символом її особистої революції, Лера злегка поправила зібране у хвостик волосся і сором'язливо вийшла на кухню.

А там уже вирувало життя. За великим столом, заставленим тарілками, на неї чекало абсолютно все сімейство. Побачивши гостю, поважна Хафа миттєво засіяла, Нурія тепло кивнула, а Саміра з Еман звільнили для неї місце поруч із Таміном.

Перед тим як присісти, Валерія глибоко вдихнула, щиро подивилася на жінок і з трепетом у голосі промовила:

— Доброго ранку... Я хотіла від усього серця подякувати вам за те, що прийняли мене посеред ночі. Я ніколи в житті не забуду вашої доброти та гостинності.

Мати Хафа разом із Нурією та дівчатами були неймовірно зворушені такою щирістю. Хафа навіть притиснула руки до серця:

— Ой, люба, ну що ти таке кажеш? Ми були тільки раді сховати тебе у себе, а не залишити на вулиці чи серед тих безсовісних людей у гуртожитку! Ти для нас уже як рідна донечка, тому навіть не думай ні про що погане.

Валерія від таких слів миттєво почервоніла до кінчиків вух, опустивши очі на скатертину. Тамін, який сидів поруч, задоволено й гордо посміхнувся. Він упевнено взяв зі столу кришталеву розетку з густим, неймовірно пахучим домашнім варенням і почав щедро намазувати його на шматочок свіжого хліба.

— Давай, моя принцесо, підкріплюйся, а то ми вже катастрофічно запізнюємося, — лагідно промовив він, підсуваючи їй бутерброд. — У нас сьогодні ще й хор першою парою, треба мати сили. Спробуй, це моя мама сама робила варення з чайної троянди, воно неймовірно смачне!

Лера несміливо відкусила шматочок. Солодкий, витончений смак трояндових пелюсток буквально розлився в роті.

— Боже, як смачно! — захоплено вигукнула вона, зажувавши, і одразу ж звернулася до Хафи: — А ви мені дасте рецепт? Я б дуже хотіла навчитися таке готувати!

Хафа гордо закивала, обіцяючи все розписати в найдрібніших деталях.

Проте сімейну ідилію раптово перервав Абдулла. Голова сімейства, який до цього мовчки сидів із хмурим, затурбованим обличчям, важко зітхнув, відклав телефон і прямо подивився на дівчину:

— Валеріє, я мушу тобі сказати... Я вчора дзвонив твоєму батькові Павлу. Ну, що я можу сказати... Твої батьки абсолютно не в захваті від нічного інциденту. Твій батько нагримав на мене і сказав, що вони зараз терміново виїжджають до Одеси, щоб особисто у всьому розібратися.

У Лєри всередині миттєво пробіг крижаний холодок. Серце стиснулося від передчуття жахливої бурі: вона вже чітко уявляла, які суворі нотації та докори їй доведеться вислухати від батька. Він точно почне кричати: «Навіщо ти взагалі покинула гуртожиток і поїхала жити до якихось арабів?! Що ти собі думаєш?!».

Побачивши, як зблідла його дівчина, Тамін миттєво зреагував. Він обережно підняв її підборіддя своїми пальцями, змусивши подивитися у свої глибокі, палаючі ніжністю карі очі:

— Ей, подивися на мене. Не хвилюйся, чуєш? Ми з усім розберемося разом. Якщо треба буде, я особисто зустрінуся з твоїм батьком і поговорю з ним як чоловік із чоловіком!

— Ні, сину, — строго втрутився Абдулла, похитавши головою. — Це буде розмова старших. А поки що — марш на навчання. Ідіть на пари, не робіть собі зайвих проблем хоча б у коледжі.

Хафа, глянувши на великий настінний годинник, раптово сплеснула руками з тривогою в голосі: — О Аллах, ви дійсно запізнюєтеся! Швидше доїдайте і висувайтеся, бігом! — Та все буде добре, мамо, встигнуть вони, — весело заспокоїла її Саміра.

Старший брат Тарік, тримаючи на руках малюка, підійшов до Таміна і з повагою ляснув його по плечу: — Ну що, братику, ти, звісно, вчора влаштував справжнє кіно в тому гуртожитку... Але ти вчинив так, як треба. Як личить справжньому чоловікові. Я пишаюся тобою.

За кілька хвилин закохані вже швидким кроком поспішали до музичного коледжу. Валерія йшла, міцно тримаючи свого хлопця за руку, і досі не могла до кінця повірити в реальність усього, що сталося за останні двадцять чотири години. Цей гордий, колись неприступний мажор не просто заступився за неї перед суворими вихователями — він фактично покликав її заміж!

«Я навіть не знаю...» — хаотично крутилося в голові дівчини, поки вона перебирала підборами по тротуару. — «Я ж кохаю його, це правда. Дуже кохаю. Тільки от щодо заміжжя... Чи не занадто це швидко? Хоча, з іншого боку, я так хочу бути з ним назавжди. Мабуть, якщо наші батьки дадуть дозвіл і не влаштують третю світову війну, я погоджуся...»

Але як тільки вони переступили поріг рідного коледжу, уся романтика миттєво розбилася об жорстоку реальність студентського життя. Буквально на кожній стіні в холі, на дошці оголошень і біля розкладу висіли роздруковані на звичайному папері фотографії. На них були чітко зафільмовані вони з Таміном під час вчорашньої романтичної вечері в грецькому ресторані «Нікос» — їхні ніжні обійми, сплетені руки під столом та той самий перший, палкий поцілунок біля фонтана.

Побачивши їх, студенти, що стояли в коридорах, вибухнули голосним, уїдливим сміхом, тицяючи в їхній бік пальцями.

Тамін від побаченого миттєво скипів. Його обличчя налилося люттю, а очі заблищали небезпечним вогнем. Він підскочив до найближчого стенду, зі злості з м'ясом зірвав кілька фотографій, скрутив їх у кулак і голосно, люто прокричав на весь хол своєю рідною арабською мовою, переходячи на суворий тон:

— Хто цей шакал, який це зробив?! Вирішили посміятися з мене?! Навіщо ви влаштували цей брудний цирк?!