Глава 20. Бунт у 304-й, або Східний султан проти системи

Глава 20. Бунт у 304-й, або Східний султан проти системи

Валерія стояла посеред кімнати, опустивши очі додолу, і зусиллям волі стримувала сльози, що підступали до горла. Усе, чого вона так боялася, зараз розгорталося прямо на її очах: провина за зіпсовану підлогу повністю лягала на її плечі, а від сусідських дівчат очікувати бодай найменшої підтримки чи розуміння було марно. Вони лише демонстративно відверталися, наче ще годину тому не користувалися цим самим холодильником і не забивали його своїми йогуртами.

Тамін стояв поруч із нею. Його темні очі палали від обурення. Хлопець був самому не в захваті від того, з якою зверхністю та злістю ці люди звертаються до його дівчини. Він бачив, як сусідечки отруйно поглядають на Леру, а старша вихователька, суворо тримаючи в руках свій затертий зошит із правилами, почала карбувати кожне слово, наче читала вирок:

— Наскільки я пам’ятаю, за статутом нашого гуртожитку тримати особисті холодильники в кімнатах суворо заборонено! Це порушення техніки безпеки! А ви пішли наперекір правилам, і тепер дивіться... які наслідки! Хто це все прибиратиме?!

Тамін, чия палестинська кров від такої несправедливості спалахнула за частку секунди, не витримав. Він зробив крок уперед, закриваючи Валерію своїм плечем, і строго, з відчутним східним акцентом вигукнув:

— Вибачте, а як тоді студентам зберігати продукти?! В Антарктиду за ними їздити чи що?! Що за тупі у вас правила в цьому гуртожитку?! І чому ви у всьому звинувачуєте Валерію? Вона та її батьки хотіли зробити як краще для всіх!

Вихователька повільно опустила окуляри на кінчик носа і подивилася на Таміна з такою міною, наче перед нею стояв невідомий інопланетний загарбник, який зухвало неважає її авторитет:

— А ви взагалі хто такий, молодий чоловіче, щоб розмовляти зі мною в такому тоні?! Хто вас сюди взагалі впустив о такій пізній годині?!

Але Таміна вже було не зупинити. Скандал розгорявся з новою силою, і палестинець впевнено йшов у атаку:

— У вас вахтер абсолютно ненадійний! Раз його немає на робочому місці — це ваша проблема, а не моя! Навіщо ви звинувачуєте Валерію?! Вона зробила добре діло, а ви на неї всім натовпом напали, бо за неї заступитися нікому!

У цей момент сусідечка Марта, яка до цього мовчки спостерігала за сценкою, невдоволено пирхнула і вирішила підлити олії у вогонь:

— Ой, та звісно! Через Валерію та її бракований холодильник ми тепер взагалі не зможемо зберігати продукти! Усе зіпсується через її ініціативу!

Лера від цих слів ще більше опустила голову, готова ось-ось розплакатися від болю та образи. Проте Тамін, побачивши пригнічений стан своєї коханої, остаточно втратив контроль над емоціями. Він повернувся до Марти, його голос забринів лютістю:

— Та як ти смієш таке казати?! Ви ж сусідечки! Ви повинні допомагати одна одній і підтримувати у важку хвилину! Ви ж начебто подруги, в одній групі навчаєтеся! Де ваша совість?!

Валерія, лякаючись, що її палкий Аладдін зараз рознесе весь третій поверх, судорожно зібрала руки в кулачки, підійшла до нього і почала ніжно гладити його гарячі руки, намагаючись заспокоїти:

— Таміне, заспокойся, будь ласка... Не треба...

Сувора вихователька, бачачи цей бунт, плеснула долонями і владно закричала:

— Все, досить цього цирку! Молодий чоловіче, негайно залишіть приміщення гуртожитку! Ви тут чужий! А ти, Валеріє, оскільки це твоя ініціатива — бери тряпку і мий підлогу, поки все не затекло до сусідів знизу!

Лера, не бажаючи роздмухувати конфлікт, мовчки потягнулася за ганчіркою, щоб почати прибирати брудну воду. Вона готова була змиритися з цією несправедливістю, аби тільки все швидше закінчилося.

Але для Таміна це стало останньою краплею. Бачити, як його принцесу, його кохану дівчину змушують ставати на коліна і мити підлогу за те, у чому вона не винна, його чоловіче гордість і захисні інстинкти просто не дозволили.

Він миттєво вихопив ганчірку з її рук і зі злістю відкинув її в далекий куток коридору!

— Таміне! Ти що робиш?! Я ж винна... — здивовано і злякано вигукнула Валерія, розширивши очі від шоку.

— Вони винні! — на всю роздався рішучий крик Таміна. — Вони винні в тому, що не змогли забезпечити нормальні умови для студентів! Вони винні, що гризуть тебе як зграя!

— Ви що витворяєте?! Ви дикун! Та як ви смієте?! — заверещала вихователька, схопившись за серце.

Але Тамін її вже не слухав. Зробивши швидкий крок уперед, він одним точним, упевненим рухом підхопив Валерію на руки!

— Таміне! Ти що, з розуму зійшов?! Пусти мене негайно! — закричала Лера, від несподіванки й шоку почавши легенько бити його кулачками по широких грудях.

— Ми йдемо. Вона більше тут жити не буде жодної хвилини! — карбуючи кожне слово, голосно відрізав Тамін, звертаючись до онімілої публіки.

Він розвернувся і з Валерією на руках, упевненим кроком попрямував геть із кімнати прямо по коридору, не звертаючи уваги на її спроби вирватися.

Вихователька, Марта та інші сусідечки так і залишилися стояти з відкритими ротами, перебуваючи в повному шоці від такого зухвалого, дикого та водночас неймовірно відважного вчинку східного хлопця. А Тамін лише міцніше стискав свою дорогоцінну ношу, твердо знаючи: свою жінку він у образу більше нікому й ніколи не віддасть.

Коли Абдулла побачив, як з під’їзду гуртожитку вибігає його син Тамін, несучи на руках Валерію, в нього від подиву мало не випала з рук сигарета. Лера при цьому активно опиралася: вона щосили гатила хлопця кулачками по його широкій, міцній спині та плечах, голосно кричачи на весь двір: — Таміне! Ти здурів?! Негайно опусти мене на землю! Навіщо ти це зробив?! Ти ж усе тільки погіршив, боже мій!

Тамін, не звертаючи уваги на її розпачливий опір, мовчки й упевнено доніс дівчину до найближчої дерев’яної лавочки під розлогим каштаном і акуратно, немов кришталеву вазу, посадив її. Валерія, захекавшись і важко дихаючи, розгублено дивилася на нього. На її очах зблиснули дрібні сльози від пережитого стресу та абсолютного шоку.