Глава 16. Східні секрети

Глава 16. Східні секрети

Минуло кілька днів. Для Валерії цей час перетворився на справжнє випробування на міцність. Вона щодня прокидалася з надією, що ось сьогодні, на якійсь із перерв або після занять, Тамін нарешті підійде і скаже ті самі слова, які так виразно читалися в його погляді. Але палестинець ніби увімкнув режим партизана. У нього то раптово з’являлися термінові репетиції вокального гурту, то він кудись зникав одразу після пар, забираючи з собою свій фірмовий шлейф парфумів із нотками сандалу.

Єдине, що залишалося незмінним — це їхні регулярні, майже магнітні зіткнення. Вони продовжували за звичкою врізатися один в одного то в черзі біля буфету, то прямо на порозі кабінету сольфеджіо. Студенти в коридорах уже відверто сміялися з цієї кумедної парочки, голосно шепочучись: «О, гляньте, знову траєкторії не поділили! Коли ви вже навігатор собі купите?». Від цих жартів гордий і завжди незворушний Тамін, на подив усього третього курсу, почав зрадницьки червоніти. Його засмаглі щоки наливалися рум’янцем, і він лише суворо поправляв окуляри, ховаючи погляд. Зрештою, після чергового такого випадку, коли він ледь не перекинув на Лерині ноти свій чай, у його кучерявій голові остаточно дозріло тверде, безкомпромісне рішення: «Усе, досить! Халас! Я більше не можу ходити навколо неї як кіт навколо гарячої каші. Я сьогодні ж зізнаюся Валерії в усьому, що відчуваю. І нехай вона тільки спробує сказати мені "ні" — я її з-під землі дістану!».

Після занять заведений і емоційно виснажений Тамін буквально влетів додому. На кухні панували затишок, тепло та неймовірні аромати східних спецій. Його мама, шановна Хафа, вбрана в красиву традиційну сукню-абаю, разом зі своєю невісткою Нурією якраз чаклувала над приготуванням великого сімейного обіду.

Почувши, як важко грюкнули вхідні двері, Хафа обернулася. Тамін із розгону кинув свій важкий рюкзак і шкіряну папку з нотами прямо на пуфик у коридорі, важко зітхнувши на всю квартиру. Мати лагідно посміхнулася, витерла руки рушником і підійшла до сина:

— Синочку, ти вже повернувся? Сідай скоріше за стіл, усе гаряче, покуштуєш зараз моєї фірмової страви.

Проте Тамін, випрямивши спину і напустивши на себе максимально незалежний, гордий вигляд, сухо відрізав:

— Ні, мамо, дякую, я не голодний. У мене зараз дуже важливі справи, мені треба побути одному.

Хафа підозріло примружила очі, дивлячись на занадто збудженого сина, а потім лагідно запитала:

— А як там наша Валерія? Вона вже так давно не заходила до нас у гості. Може, запросиш її якось на вихідні? Я б приготувала її улюблений пиріг.

Замість відповіді Тамін лише щось нерозбірливо буркнув собі під ніс, стрімко зайшов у свою кімнату і з гуркотом зачинив за собою двері, повністю закрившись від усього світу. Хлопець буквально забарикадувався у власному просторі, не в силах більше стримувати шквал емоцій.

Хафа так і залишилася стояти посеред коридору, розгублено дивлячись на зачинені двері. Вона прекрасно відчувала стан свого сина, але ніяк не могла збагнути, що саме коїться в його гарячій східній душі. Невже це все через Лерочку? Невже він і далі продовжує будувати з себе неприступного, гордого мажора, катуючи і себе, і бідну дівчину замість того, щоб просто відкрити серце?

У цей момент до неї тихо підійшла Нурія. Вона м’яко поклала свою руку на плече свекрухи і з розумінням прошепотіла:

— Мамо, не хвилюйтеся так. Наш Тамін просто заплутався у власній гордості. Знаєте, що я думаю? Може, нехай мій чоловік Тарік із ним поговорить? Він усе-таки його старший брат, пройшов через це. Справжня чоловіча розмова точно піде Таміну на користь і направить його на правильний шлях.

Хафа подивилася на свою мудру невістку, і її обличчя миттєво засяяло від теплоти. Вона ніжно обійняла дівчину і поцілувала її в обидві щоки:

— Ох, ти ж моя розумниця! Золота ти в мене невістка, Нуріє, просто скарб для нашої родини! Справді, нехай Тарік спробує з ним розібратися.

А тим часом у своїй кімнаті Тамін влаштував справжній творчий армагеддон. Він твердо вирішив, що якщо не може сказати все вголос без того, щоб не почервоніти як стиглий помідор і не почати плутати слова під її чарівним поглядом, то він напише їй листа. Справжнього, щирого листа, де Валерія не зможе перебити його своїми уїдливими питаннями.

Проте процес ішов катастрофічно важко. Тамін сидів за столом, раз у раз гарчав від безсилля, як поранений лев, судорожно скручував аркуші паперу в кульки і зі злістю жбурляв їх через усю кімнату прямо в сміттєве відро (і повз нього). На підлозі вже утворилася чимала гора з невдалих чернеток.

Раптом двері кімнати тихо рипнули, і всередину спокійно зайшов його старший брат Тарік, як завжди, вбраний у стильну арафатку та традиційний арабський костюм, який підкреслював його статус глави сімейства. Він окинув поглядом цей паперовий хаос, схрестив руки на грудях і з легкою іронією промовив:

— Ну і що тут за філія пустельної бурі? Таміне, ти вже цілий вечір сидиш тут замкнений, маму тільки розчаровуєш і змушуєш хвилюватися. Ти навіть до вечері не доторкнувся! Моя Нурія теж собі місця не знаходить, так за тебе переживає. Ну ж бо, відволічись від свого паперу і розкажи братові, що сталося.

Тарік підійшов ближче і по-братерськи поклав широку долоню на плече молодшого. Тамін сидів, спершись ліктями на стіл, і відчуваючи, що більше просто не в силах тримати цей титанічний вантаж у собі, емоційно вигукнув:

— Брат! Я більше реально не можу це приховувати! Це вище за мої сили! Я вже стільки часу не можу підібрати підходящий момент, щоб просто підійти і сказати Валерії, що я кохаю її до божевілля!

Тарік від такої щирості спочатку здивовано підняв брови, а потім на його обличчі розпливлася широка, розуміюча посмішка. Він міцно обійняв брата за плечі:

— Братику, так ось чому ти тут цілі поеми строчиш і папір переводиш! Ну ти й романтик, звісно... Я й не знав, що в мого молодшого брата така тонка натура. Ти б їй ще серенаду під вікном гуртожитку заспівав під гітару, щоб увесь коледж чув!