Глава 15. Соната для двох

Глава 15. Соната для двох

Коли пристрасті в їдальні нарешті вляглися, а Толік із Гнатом ганебно зникли в невідомому напрямку, Марія ще раз, трохи сором’язливо, подякувала Валерії за підтримку. Дівчина все ще тремтіла, намагаючись струсити залишки жирного супу зі свого заплямованого рукава. Лері було так по-людськи шкода одногрупницю, що вона діяла абсолютно імпульсивно.

— Слухай, Маріє, — м’яко сказала Валерія, закидаючи сумку на плече. — Давай ти зараз підеш зі мною. Наша кімната тут неподалік, у гуртожитку за рогом. Тобі треба хоча б запрати цю кофту, та й заспокоїтися не завадить. Приходь у гості!

Марія навіть розгубилася від такої несподіваної пропозиції, але з чистою радістю та вдячністю прийняла запрошення. Уже за десять хвилин дівчата переступили поріг кімнати Валерії. Маша зупинилася біля дверей, здивовано озираючись навколо. Їй неймовірно сподобалося, як тут було чисто, затишно і по-домашньому тепло: на поличках акуратно стояли ноти, на столі цвіла маленька фіалка, а з вікна лилося м’яке сонячне світло.

Поки Марія розглядала кімнату, вона розговорилася і з легкою сумом зізналася, що вони з мамою живуть дуже небагато, туляться в маленькій однокімнатній квартирі на окраїні міста і ледве зводять кінці з кінцями. Почувши це, Лера рішуче попрямувала до маленького холодильника.

— Так, розмови розмовами, а обід за розкладом, — скомандувала Лера з кумедною строгістю, дістаючи великий каструльний судок. — Тебе в їдальні позбавили законної порції, тому зараз будемо виправляти несправедливість.

Валерія запропонувала їй повноцінний домашній обід — соковите тушковане м’ясо з картоплею, яке її мама Влада приготувала з величезною любов’ю і передала доньці у великих судочках. Лера щедро насипала Марії величезну порцію, адже чудово розуміла, що в родині Маші через фінансову скруту такі дорогі страви саме з м’ясом бували вкрай рідко. Марія спочатку ніяковіла, але аромат домашньої підливи переборов усю скромність, і дівчина почала їсти з таким апетитом, що Лера аж засіяла від задоволення, відчуваючи себе справжнім шеф-кухарем.

Після ситного обіду Валерія заварила ароматний трав’яний чай і поставила на стіл тарілку з вівсяним печивом. Вони сіли біля вікна, насолоджуючись тишею, аж поки Марія, відпиваючи гарячий напій, раптом хитро не прижмурилася за своїми товстими окулярами.

— Слухай, Леру... — протягнула Маша, уважно дивлячись на подругу. — А ти взагалі добре знаєш цього хлопця, який так безстрашно заступився за тебе? Ну, цього Таміна?

Валерія від несподіванки буквально застигла з чашкою біля рота. Вона судорожно ковтнула чай, ледь не поперхнувшись, і щосили намагалася робити вигляд, що абсолютно спокійна. Але її організм зрадницьки оголосив бойкот: щоки, вуха і навіть шия миттєво налилися яскраво-рожевим кольором. І все це через одного конкретного кучерявого палестинця! Лера закрутилася на стільці, не знаючи, що відповісти, адже між ними з Таміном зараз усе було настільки складно, заплутано і вибухонебезпечно, що жоден підручник із психології не розібрався б.

Марія, дивлячись на цей «семафорний» рум’янець, щиро й голосно засміялася: — Ой, та ладно тобі, Лерусь! Можеш навіть нічого не говорити, я ж по твоїх очах бачу — між вами точно щось є! І це бачить весь коледж, серйозно. Так що не заперечуй. І знаєш, що я тобі скажу? Думаю, тобі обов’язково треба якось перед ним вибачитися. Він же сьогодні буквально врятував тебе від того неадекватного Толіка.

Лера важко зітхнула, опустила очі й нарешті вирішила відкритися: — Маш, та я ж не тому так сказала... Просто йому взагалі не варто було вмішуватися в цю сварку! А раптом через мене у нього виникли б серйозні проблеми з дирекцією? Ти ж знаєш, який Толік мстивий. Я просто... я шалено переживала за нього, за Таміна! Боялася, що він постраждає.

Марія, повільно випиваючи чай і хрумкаючи печивом, авторитетно закивала головою, наче досвідчений сімейний консультант: — Так от підійди і саме так йому про це й скажи! А то він зараз думає, що тобі взагалі не потрібна була його допомога, і що ти просто невдячна егоїстка. Поговори з ним по-людськи. Незважаючи на те, що він із зовсім іншої нації, іншої культури й гарячих східних кровей — видно ж неозброєним оком, що йому далеко не байдуже твоє життя і твоя безпека.

Валерія зробила останній ковток чаю і глибоко задумалася, крутячи в руках порожню чашку. «А Машка взагалі-то права...» — пронеслося в її голові. «Треба терміново вибачитися, а то в душі такий неприємний осад, наче я кішці на хвіст наступила. Він же заради мене ризикував своєю репутацією, знову увімкнув свого Аладдіна, а я так грубо і холодно з ним обійшлася. Треба мені все це терміново виправити, поки він остаточно не вирішив, що я снігова королева».

Після цієї душої терапії дівчата вирішили не гаяти часу і разом сіли за письмовий стіл, щоб зробити те саме зубодробильне домашнє завдання з сольфеджіо, яке їм так щедро підкинула стара Борнянська. Вони кумедно сперечалися над нотними станами, вираховували інтервали, наспівували складні такти і паралельно сміялися з верблюда, якого Тамін вранці намалював у зошиті. Разом справа пішла набагато швидше, і Марія виявилася чудовим теоретиком, швидко підказавши Лері кілька складних ходів.

Проте час пролетів непомітно. Настінний годинник над ліжком гучно цокнув, нагадуючи Валерії про сувору реальність студентського життя.

— Ой, Маш, — спохватилася Лера, дивлячись на час. — Мені вже пора бігти назад у корпус. Зараз у мене має відбутися індивідуальне заняття з фортепіано у мого професора. Треба показати нову сонату, а у мене пальці після цього сольфеджіо ще досі трохи тремтять!

Марія посміхнулася, щиро побажала їй удачі, і дівчата почали збиратися, навіть не підозрюючи, що наступний поворот у коридорі музколеджу знову готує для Валерії черговий сюрприз із ароматом східних парфумів та неминучого зіткнення характерів.