Глава 14. Лицарі столової, або Як приборкати Аладдіна

Глава 14. Лицарі столової, або Як приборкати Аладдіна

Після такої епічної пари сольфеджио, де викладачка Борнянська ледь не видала їм направлення до РАЦСу, Валерії терміново знадобилося перезавантаження. Бажано — у вигляді гарячого обіду. Вона разом зі своїми найкращими подругами, Мартою та Поліною, сиділа в галасливій студентській їдальні. Навколо дзвеніли тарілки, пахло свіжими булочками з корицею та котлетами, а в повітрі витав стійкий дух студентських пліток.

Поліна, яка від самої аудиторії ледь стримувала свій внутрішній детектив, нарешті не витримала. Вона з нетерпінням подалася вперед, мало не вмочивши рукав кофти в борщ, і напівпошепки запитала:

— Леру, ну все, моє терпіння офіційно покинуло чат! Як ти примудрилася так вляпатися, що прибігла на пару за руку з цим гарячим арабом? Ви ж із ним весь минулий рік спілкувалися виключно через радіус вибуху!

Валерія мимоволі посміхнулася, відчуваючи, як щоки знову зрадницьки рожевіють. Хрумкаючи капустяним салатом, вона почала детально розповідати подругам про те, чим насправді закінчилися її одеські канікули. Дівчата слухали її з відкритими ротами, забувши про їжу. Лера розписала все: і як уперше побачила таємничу жінку в чорному нікабі в торговому центрі «Острів», яка потім виявилася Нурією — невісткою Таміна. І як Нурія врятувала її від оскаженілого Іллі. І як сам Тамін знайшов її біля мечеті, як оберігав, грів її крижані руки та міцно обіймав, ховаючи під крило від колишнього хлопця-психопата.

Марта з Поліною від почутого періодично синхронно ахали і хапалися за серце.

— Очманіти! — вигукнула Марта, крутячи на пальці пасмо волосся. — А ми ж усі думали, що він просто пафосний мажор на крутій тачці, який вміє тільки очима стріляти та вокалом дівчат з розуму зводити. А він, виявляється, справжній романтик! Прямо як Аладдін із мультика, тільки замість килима-літака у нього одеські пригоди!

— От-от, — зітхнула Лера, дивлячись у свою тарілку. — Він зовсім не такий, як усі інші хлопці в коледжі. У ньому є якась... справжня сила.

Раптом ідилічну розмову подруг перервав голосний, нахабний сміх з іншого кінця їдальні. Дівчата миттєво обернулися. За дальнім столиком сиділи їхні одногрупники — Толік та його нерозлучний друг Гнат. Толік був тим ще мажором місцевого розливу: гроші батьків, пафосний прикид, абсолютна відсутність виховання та стійка звичка прогулювати абсолютно всі пари, які починалися раніше дванадцятої дня.

Поліна презирливо фиркнула, простеживши за ними поглядом:

— О, гляньте, святі люди завітали. Наші мажори вирішили, що обідати — це набагато важливіша місія, ніж учитися. Хоч твій Аладдін, Леру, на пари стабільно приходить, на відміну від цих екземплярів.

Толік із Гнатом нахабно посміхалися, оглядаючи залу. Вони здавна славилися своєю підлою звичкою знущатися з тих, хто не міг відповісти — особливо з бідніших студентів. Цього разу їхньою мішенню стала Марія — тихохідна, скромна дівчина в товстих окулярах, яка навчалася на теоретичному відділенні. Вона була одягнена в дуже простеньку, заношену кофтинку. Весь коледж знав, що її мама працює тут же, в закладі, звичайною прибиральницею, і купувала доньці цей одяг на останні гроші, важко зароблені важкою працею.

Марія акуратно несла тарілку з гарячим супом та склянку компоту, намагаючись нікого не зачепити. Коли вона проходила повз столик Толіка, той із мерзенною усмішкою демонстративно виставив ногу вперед. Дівчина через свої товсті лінзи просто не помітила перешкоди, перечепилася і з гучним гуркотом полетіла на брудну підлогу їдальні.

Гарячий суп повністю розлився, заливаючи підлогу, а жирні плями миттєво зіпсували її єдину світлу кофту.

— Ой, дивись, куди летиш, чотириока! — голосно заіржав Толік на всю їдальню, навіть не думаючи допомогти. — Ти що, вирішила підлогу помити замість матусі? Так у неї швабра краще працює!

Гнат підхопив цей огидний сміх. Бідна Марія сиділа прямо на підлозі, її окуляри злетіли, а по щоках градом покотилися сльози образи. Вона почала судорожно збирати серветки, намагаючись витерти кофту, поки навколо шепотілися інші студенти.

У Валерії всередині все перевернулося від такої дикої несправедливості. Її одеська загартованість і внутрішній стрижень не дозволили сидіти осторонь. Жодне виховання не дозволяло терпіти подібне лайно.

— Ну все, виродки, ви догралися, — процедила Лера.

— Леру, стій, не лізь, він же неадекватний! — злякано зашепотіли Марта й Поліна, намагаючись втримати її за руку, боячись, що Толік може її просто штовхнути.

Але Лера вже рішуче підхопилася з місця, підлетіла до Марії, допомогла їй піднятися і заступила дівчину собою, грізно дивлячись на Толіка:

— Ти що твориш, тварино?! Тобі мізки при народженні забули видати? Негайно попроси вибачення перед Марією!

Толік повільно підвівся з-за столу, оглядаючи Валерію з голови до ніг зі своєю фірмовою зверхністю:

— І що ти мені зробиш, ванілька? А? Удариш мене своїми тонкими пальчиками піаністки? Чи матусю покличеш? Іди звідси, поки я і твій салат не перекинув.

Він зробив крок уперед, загрозливо нависаючи над Лерою. Дівчина міцно стиснула кулаки, готова стояти до кінця, як раптом за спиною Толіка пролунав важкий, крижаний і неймовірно харизматичний голос, від якого в багатьох дівчат у радіусі п’яти метрів пройшли сироти по шкірі:

— Гей, сміливець. А зі мною так поговорити не хочеш?

З-за колони впевненою ходою вийшов Тамін. Як завжди — ідеально вчасно, наче у нього був вбудований радар на проблеми Валерії. Його кучеряве волосся було злегка розпатлане, а за лінзами окулярів палав такий небезпечний вогонь, що Толік миттєво осікся. Палестинець підійшов упритул, став прямо між Лерою та кривдником і, дивлячись Толіку прямо в обличчя, тихо, але вагомо вимовив:

— Слухай сюди, наглий мажоре. Тільки спробуй ще раз образити когось, хто слабший за тебе. Тільки спробуй хоча б поглядом зачепити Марію чи... — він на секунду косо зиркнув на Леру, — мою сусідку по парті. Будеш мати справу особисто зі мною. А я, повір, розмовляю набагато менш культурно.