Глава 12. Вересневий акорд та обійми наосліп

Глава 12. Вересневий акорд та обійми наосліп

Наступного ж дня після від’їзду Валерії одеський Привоз, як завжди, вирував, шумів і дихав ароматами свіжої зелені, привозної риби та спецій. Проте для Таміна цей день став початком великих змін. Переступивши через власну гордість, він упевнено попрямував до ятки з горіхами, де працював Басім. Сирійський хлопець, побачивши вчорашнього розлюченого «суперника», спочатку злякано блимав очима і навіть спробував кричати, готуючись захищатися. Але Тамін спокійно підняв руку, закликаючи до тиші, і твердо, але вже зовсім іншим, м’яким тоном попросив вибачення за свій учорашній гнів. Більше того, він офіційно запросив Басіма в гості до їхнього дому, пообіцявши особисто поговорити з батьком і все владнати. Для бідного закоханого сирійця це стало справжнім відкриттям століття — він просто не міг повірити, що грізний брат Саміри здатний на такий благородний крок.

Минуло літо. Спекотні місяці пролетіли як одна мить, залишивши по собі лише солодкі спогади. Валерія з легкою неохотою поверталася до Дніпра, у своє звичне студентське життя. Проте її любов до Одеси нікуди не зникла — навпаки, вона міцно вкоренилася в її серці. Попереду був другий курс коледжу. Залишалося всього два роки, щоб здобути освіту, і дівчина відчувала, що за час канікул встигла набратися достатньо сил для нового старту.

Єдине, чого їй по-справжньому не хотілося — це знову повертатися в стіни галасливого студентського гуртожитку. Тут усе залишалося незмінним. Сусіди-музиканти вічно шуміли, кричали, розспівувалися, виводячи свої нескінченні оперні арії. Хтось за стіною з ранку до вечора пиляв на віолончелі, а в коридорі розливалися тужливі струни української бандури. Побутові суперечки теж нікуди не зникли: вічні скарги на те, що хтось знову не прибрав за собою брудну чашку, черги до душу та паніка студентів, які катастрофічно запізнювалися до закриття гуртожитку о 21:00 під гучні крики суворої комендантки. Одеська свобода настільки припала Лері до душі, що в її голові все частіше з'являлася мрія: заробити грошей і купити власну квартиру в самому центрі Одеси, щоб залишитися там жити й шукати роботу.

Валерія переконувала себе, що ця мрія ніяк не пов'язана з Таміном... Хоча десь у глибині душі підступні думки шепотіли, що саме через нього все це й відбувається. Після того, як він відправив і миттєво видалив те нічне повідомлення, хлопець більше жодного разу не написав їй і не виходив на зв'язок. Це неймовірно злило Леру. Схоже, гордий араб просто був не готовий відкрито визнати свої почуття, боячись поспіхом усе зіпсувати. Дівчина розуміла, що він уже зробив свій перший крок, але його страх відкритися дратував її. Вона так чекала, коли він нарешті заговорить із нею знову. Її нестримно тягнуло до нього і до цього загадкового, манячого Сходу.

Протягом літа Лера часто згадувала ту таємничу жінку в нікабі, яка стала для неї справжнім ангелом-охоронцем і врятувала від Іллі. До речі, сам Ілля після одеського кошмару наче крізь землю провалився, повністю зникнувши з її життя, що було навіть дивно. Не витримавши інформаційного голоду, Валерія якось у липні списалася в Telegram із сестрами Таміна. Дівчата охоче розповіли, як там їхній брат. Виявилося, на Таміна навалилася купа справ: батько Абдулла, дізнавшись, що син заступився за кохання Саміри та Басіма, змусив його щодня приходити до офісу та годинами перебирати нудні папери як покарання. Коли Валерія дізналася про це, її серце стиснулося від болю та ніжності. Він зробив це заради неї! Він змінив свої погляди, переступив через сімейні догми, бо вона його попросила. Лера попросила сестер передати йому, що вона неймовірно цінує його вчинок і дуже чекає на відповідь. Саме тоді дівчина остаточно зрозуміла: Тамін — той самий чоловік, заради якого вона готова чекати скільки завгодно.

Перший ранок вересня зустрів дівчат метушнею. Будильник пронизливо задзвонив, і Валерія з одногрупницями ледь не проспали першу пару. У кімнаті знявся справжній хаос: дівчата гарячково одягалися, на ходу підфарбовували губи блиском, паралельно роблячи ковтки гарячого чаю та заїдаючи все бутербродами. У цій паніці вони ледь не забули свої папки з нотами, адже першою парою в розкладі стояло суворе сольфеджіо. Стара викладачка мала жахливий характер і терпіти не могла, коли студенти запізнювалися хоча б на хвилину.

Вискочивши з гуртожитку, дівчата стрімголов кинулися до навчального корпусу. Валерія, яка сьогодні необачно взула туфлі на високих підборах, ледь встигала за подругами. Ноти вислизали з рук, вітер розвівав волосся, а дівчата впевнено обганяли її, лишаючи позаду.

— Дівчата, зачекайте! Я не можу так швидко бігти на підборах! — відчайдушно закричала Лера, відчуваючи, як права нога зрадницьки підвернулася на нерівному асфальті.

Вона вже приготувалася до болісного падіння на тверду землю, як раптом чиїсь міцні, сильні руки перехопили її поперек талії, надійно утримуючи від удару. Валерія затамувала подих і повільно подивилася знизу вгору.

Над нею стояв він. Тамін.

Він здавався ще вищим, ніж кілька місяців тому. Його кучеряве волосся трохи виросло, а на обличчі грала та сама звична, ледь помітна зухвала посмішка. Вони не бачилися довгі місяці, і тепер їхні погляди зустрілися, наче зв'язуючи розірвані за літо нитки в один міцний вузол.

Тамін ніжно, з якоюсь особливою теплотою подивився в її перелякані очі, міцніше стиснув пальці на її талії і тихо, оксамитовим голосом промовив:

— Ну, привіт, катастрофо ходяча. Сумувала?

У Валерії шалено, до нестями забилося серце, відраховуючи удари в грудях. Вона дивилася на нього, не в силах вимовити ні слова, і крізь тонку тканину його сорочки чітко відчувала: його серце в цей момент билося так само часто, швидко й запікано, видаючи його з головою. Маски були скинуті. Навчальний рік починався з абсолютно нової ноти.