Глава 7. Заручники Сходу та одеські пристрасті

Глава 7. Заручники Сходу та одеські пристрасті

Наступний ранок у готелі почався не з кави, а з грандіозного сімейного трибуналу. Коли Влада дізналася від доньки всі подробиці вчорашнього інциденту — про те, як Ілля силою тягнув її до номера, розпускав руки та кричав на весь під'їзд, — її зазвичай м'який та материнський характер миттєво перетворився на розпечену лаву. Вона ходила кімнатою, розлючено вимахуючи кухонним рушником, і її обуренню не було меж.

— Усе, Лерусь, моє терпіння офіційно покинуло чат! — гримала Влада, з тріском виставляючи на стіл тарілки з бутербродами. — Відсьогодні я цього божевільний мажора навіть на гарматний постріл до тебе не підпущу! Тільки-но з'явиться на горизонті — я не подивлюся, які там у нього впливові батьки, одразу викликаю поліцію! Нехай йому там мізки вправляють.

Валерія сиділа за столом, підібгавши під себе ноги, і мляво колупала ложечкою йогурт. Попри ранкові кулінарні аромати, дівчина все ще залишалася під колосальним враженням від усього, що сталося. Вона ніколи у своєму житті, навіть у найсміливіших фантазіях, не могла б подумати, що весь цей загадковий Схід так раптово опиниться на її боці. Таємнича мусульманка, біломармурова мечеть, гарячий чай під смарагдовим куполом... усе це врятувало її від остаточно збожеволілого Іллі.

Леру дивовижним, незбагненним чином тягнуло до цієї культури. А коли з'ясувалося, що таємнича Нурія в нікабі — це рідна невістка її коледжного ворога Таміна... пазл у голові нарешті склався. Було очевидно, що Таміну геть не все одно. Попри його гордість, він явно переживав. Хоча, звісно, цей палестинський принц ні за що у світі не зізнається, що вся ця рятувальна операція — справа його гарячих рук.

Валерія мимоволі посміхнулася, згадавши його вчорашній виступ у мечеті. Це було так кумедно! Навіть у такий серйозний момент він не втримався, щоб не гаркнути на її зовнішній вигляд, і погрожував повністю замотати її в хустку, як ляльку, щоб навіть носа видно не було. Але за цим пафосом ховалася така щира, майже відчутна на дотик турбота.

— Ого, які ми задоволені, — раптом з лукавою посмішкою промовила Влада, уважно придивляючись до рум'янцю на обличчі доньки. — Щось я не бачу сліз за Іллюшою. А от при згадці про того хлопця з коледжу... як його, Таміна? Твої щічки прямо палають, Лерусь. Мені здається, чи він тобі справді подобається?

— Мамо! Ну що ти таке вигадуєш! — Валерія миттєво спалахнула, як стиглий томат, і ледь не впустила чашку з чаєм. Вона запекло почала все заперечувати, активно махаючи руками: — Та він же грубий, нахабний, терпіти мене не може! Вічно чіпляється до мого одягу, бурчить як столітній дідо, повчає... Ну справжній султан недороблений!

Влада, яка знала свою доньку як свої п'ять пальців, лише тихо засміялася. Якщо Лера так затято все заперечує і згадує кожну дрібницю — значить, серце дівчини вже офіційно потрапило під приціл палестинських очей.

— Ну-ну, розказуй мені, — підмигнула мати. — Нахабний, кажеш? А врятував тебе як справжній лицар. Знаєш що, треба б його сьогодні запросити в якусь гарну кофейню, віддячити за все.

Валерія, яка саме почала мити посуд, демонстративно пирхнула, але всередині її серце зробило радісне сальто. В глибині душі їй шалено, до тремтіння в пальцях хотілося побачити Таміна ще раз. Його родина прийняла її як рідну, і це було так незвично та солодко.

Раптом у двері номера пролунав гучний, наполегливий стукіт. Лера від несподіванки аж здригнулася, випустивши тарілку у раковину. Мама з донькою переглянулися. Влада рішуче підійшла до дверей і різко смикнула їх на себе.

На порозі стояв Ілля. Вигляд у нього був, м'яко кажучи, пом'ятий. Він тримався рукою за шию та потилицю, які досі нили після вчорашнього близького знайомства з важкою статуеткою Нурії. Його очі бігали, а в обличчі змішалися злість та якесь відчайдушне безглуздя.

— Ілля? — строго і холодно вимовила Влада, перекриваючи собою прохід. — Я, здається, ясно сказала ще вчора: іди геть. І не смій навіть наближатися до моєї доньки! Зараз же вийди з двору, поки я не набрала поліцію.

— Владо Сергіївно, будь ласка, вислухайте! — істерично закричав Ілля, намагаючись зазирнути вглиб кімнати. — Я не піду! Мені треба поговорити з Валерією! Леру, вийди, нам треба розставити все на свої місця!

Валерія підійшла ближче до матері. Вони на мить перезирнулися. В голові Лери пронеслася думка, що цей кошмар ніколи не скінчиться, якщо не вислухати його прямо зараз і не поставити жирну, остаточну крапку, щоб він раз і назавжди зник з її обрію.

— Мамо, пусти його, — тихо, але твердо сказала Лера. — Нехай скаже, що хоче, і провалиться крізь землю.

Влада незадоволено зітхнула, але відступила, пропускаючи хлопця в номер. Ілля залетів у кімнату і, навіть не чекаючи, поки закриються двері, одразу почав сипати звинуваченнями, розмахуючи руками:

— Ви! Це ви все зіпсували! — накинувся він спочатку на Владу. — Ви не давали нам нормально побути наодинці! Постійно лізете в наші стосунки! А ти, Леру? — він повернувся до дівчини, його голос тремтів від ображеного его. — Втекла до якихось незрозумілих баб у чорних ганчірках? Зрадила мене з якимось очкариком?!

Мамине терпіння офіційно закінчилося. Влада підійшла до нього, збираючись буквально виштовхати цього ідіота за комір, але перш ніж вона встигла це зробити, Ілля раптом різко зупинився. Його обличчя пом'якшало до дурного благання. Він заліз у кишеню, театрально впав на одне коліно прямо посеред номера, схопив Леру за руку і, затинаючись, випалив:

— Леру... Валерія... Попри все, я кохаю тебе. Давай забудемо цей ранок, цей кошмар. Будь ласка... виходь за мене заміж! Стань моєю дружиною, і ми поїдемо звідси!

Валерія просто заціпеніла. Вона стояла, як укопана, з широко відкритими очима, відчуваючи, як її руки миттєво стають крижаними від огиди та шоку. У голові панував повний хаос. Вона вже збиралася твердо, на весь голос вигукнути йому прямо в обличчя своє остаточне «Ні!», як раптом із розчинених дверей за спиною Іллі пролунав гучний, мов грім, упевнений чоловічий голос: