Глава 1. Моя прекрасна Одеса

Глава 1. Моя прекрасна Одеса

Дорога втомила. Коли багатогодинний комфортабельний автобус «Дніпро — Одеса» нарешті скинув швидкість, вливаючись у потік приморського трафіку, Валерія все ще перебувала в солодкій нірвані сну. Вона сиділа, затишно вмостившись у кріслі, і міцно притискала до себе свою улюблену плюшеву іграшку — м'якого ведмедика, без якого ніколи не вирушала у подорожі. Тільки з ним шістнадцятирічна (а точніше, вже цілих сімнадцять, адже день народження минув зовсім нещодавно!) дівчина могла спокійно заснути в дорозі.

— Донечко, прокидайся. Ну ж бо, сонечко, настав час виходити. Одеса на нас чекає! — пролунав над вухом ласкавий, ніжний материнський голос Влади.

Мама лагідно погладила Леру по плечу. Валерія солодко потягнулася, кутаючись у свій затишний рожевий спортивний костюм, який так пасував до її світлого волосся та ніжної, порцелянової шкіри. Стягнувши навушники, вона заспано кліпнула великими очима і подивилася у вікно. Там, за склом, уже вирувало життя зовсім іншого міста. Міста-історії. Велична архітектура, старовинні фасади з ліпниною, довгі тіні платанів на бруківці — Одеса жила своїм особливим, колоритним ритмом. Валерія буквально прилипла до вікна, не спроможна відірватися від цього видовища.

Хоча дівчина вже рік навчалася тут, у коледжі мистецтв, по-справжньому роздивитися місто їй так і не вдалося. Увесь перший курс Лера проявляла себе якнайкраще: нескінченні години за фортепіано, мозолі на пальцях, зазубрювання теорії та партитур. Вона заслуговує цей відпочинок. Її батьки, неймовірно пишаючись її успіхами, подарували їй цю поїздку на сімнадцятиріччя. На жаль, татові довелося залишитися в Дніпрі через термінову роботу, тому в подорож Лера вирушила з мамою. З Владою завжди було неймовірно легко й комфортно. Вона була не просто матір'ю, а справжнім другом, який підтримував Леру в усіх творчих починаннях і зараз понад усе хотіла, щоб її замучена гамами донька нарешті побачила море.

А Валерія мріяла про Одесу. Їй так кортіло побувати там, де історична європейська архітектура межує з екзотикою, де на ринках продають дивовижні східні речі, де змішалися десятки національностей — від експресивних корейців до загадкових мусульман. І, звісно, легендарні одесити — добрі, щирі люди, які завжди з гумором підкажуть дорогу забудькуватому туристу. Ну і, головне, — море, в якому Лера мріяла хоча б по коліно промочити ноги після важкого семестру.

Коли автобус зупинився, пасажири хлинули на вихід. Вони опинилися на автостанції, фактично посеред жвавої дороги, де раз у раз снували машини. Влада, навантажена важкими валізами, одразу ж занепокоїлася:

— Леро, обережно! Не стій посеред дороги, притиснися ближче до тротуару!

Вони перейшли до невеликого прилеглого скверу. Поруч височіла темна скляна вітрина автостанції з великим неоновим написом: Welcome to Odessa. Валерія відійшла трохи вбік, дістала телефон і набрала знайомий номер. На екрані висвітилося ім'я: «Ілля».

Це був її хлопець. Вони почали зустрічатися ще на початку першого семестру, але згодом розійшлися через купу дрібних непорозумінь та його складний характер. Проте дізнавшись про її поїздку, Ілля несподівано запропонував провести цей час разом в Одесі, допомогти з речами і показати місто. Мама Влада, яка знала Іллю, була зовсім не проти такого джентльменського жесту. Іллі був двадцять один рік, він навчався на IT-спеціаліста, планував стати успішним фрілансером, а поки що активно користувався грошима своїх досить заможних батьків.

Ілля з'явився ніби з нізвідки, тримаючи в руках шикарний, величезний букет свіжих квітів. На ньому був стильний одяг, а біля бордюру на них уже чекало викликане ним таксі преміумкласу.

— Привіт, Лерусь, — усміхнувся він, підходячи ближче, і ніжно приобняв дівчину за талію.

Валерія на мить завмерла від цих обіймів. У її душі зблиснула надія: невже він дійсно починає змінюватися заради неї? Навіть мама Влада була приємно вражена такою галантністю хлопця.

Але не встигли вони зробити й кількох кроків до машини, як із кущів привокзального скверу з'явилася дивна постать. Це був старий безхатько. У брудному, розірваному одязі, з обвітреним обличчям та глибокими, незагоєними ранами на босих ногах. Старий шкутильгав, але цілеспрямовано прямував саме до Валерії. Його каламутні очі раптом зафіксувалися на її рожевому костюмі.

Він спробував підійти впритул, простягаючи суху руку, ніби намагаючись щось сказати — щиро, відчайдушно, немов хотів застерегти її від якоїсь страшної біди, вберегти її тендітну душу. Валерія, однак, відчула лише різкий напад відрази та страху. Вона різко відсахнулася назад, ховаючись за спину Іллі.

— Пішов геть! — грубо крикнув Ілля, закриваючи собою дівчину.

Вони швидко перейшли дорогу, прямуючи до таксі, але дивний бомж продовжував шкандибати за ними, дивлячись Лері вслід. Рятунком стали відчинені дверцята автомобіля. Коли машина рушила, старий безхатько зупинився на узбіччі, важко зітхнув і тихо прохрипів собі під ніс:

— Еххх, молода дівчинка... Дарма ти не послухала мене. У твоєму житті скоро все зміниться, все перевернеться... А ти не послухала.

Проте Валерія вже не чула цих слів. Таксі мчало мальовничими вулицями Одеси, і весь неприємний осад миттєво зник, коли автомобіль зупинився біля затишного двоповерхового готелю. Дворик навколо будівлі був просто неймовірним: куди не глянь — усюди росли розкішні троянди. Величезні кущі жовтих, яскраво-червоних та ніжно-рожевих квітів наповнювали повітря солодким ароматом. Треба віддати належне одеситам — вони обожнюють саджати троянди біля своїх будинків, перетворюючи кожну вуличку на витвір мистецтва.

Валерія захоплено роззиралася навколо, їй подобалася кожна деталь. Ілля, виявляючи максимальну турботу, допоміг затягнути важкі валізи на другий поверх. Влада прокрутила ключ у замку і відчинила двері номера.

— Ого... — вирвалося у Лери.

Номер був шикарним. Сучасний, затишний інтер'єр у світлих тонах, кухня за вищими стандартами з великим круглим скляним столом, на якому вже чекали витончені бокали та порцелянові чашки. У спальній зоні височіло величезне ліжко, поруч стояв зручний диван та шафа з дзеркалом на повний зріст. А ванна кімната, оздоблена дорогим мармуром, взагалі виглядала як у п'ятизірковому європейському готелі. Валерія відчула, як серце наповнюється радістю. Дивлячись на Іллю, який розставляв речі, вона знову подумала: «Він точно змінюється. У нас усе буде добре».