Глава 14

— Мадемуазель Василиса, коли я говорив без запізнень, я хотів, щоб Ви прибули без запізнень, — погрозливо сказав начальник, коли я зайшла до нього в кабінет. З подивом перевела погляд на екран телефону. 08:01. Воно потішило мене приємною пунктуальністю.

— А я хіба запізнилася?

— Я просив вас з’явитися о 08:00. Без запізнень, — спокійно поглянув на мене, не відриваючись від документів. Він серйозно?

— Месьє Архонтов, дозволю собі зауважити, що прийшла вчасно. А затрималася лише через те, що ваша секретарка не хотіла мене впускати, поки ви не дасте дозволу. До речі, ви не уточнювали. І нехай буде вам відомо, що на ці безглузді суперечки пішло дві хвилини. Але ви напевно від мене щось хотіли, — я не шкодуючи пройшла до столу і поклала на нього папку з документами. Потім звела погляд на шефа. Його очі метали синьо-зелені блискавки, що повністю переконували мене: день буде незабутнім. — Це документи щодо контракту з англійцями. Наскільки я знаю, підписання відбудеться сьогодні в другій половині дня. Один із мого відділу чекатиме вас на місці. Деталі я уточню у вашої секретарки.

— Василисо! — прогарчав він.

— Василиса Олександрівна, прошу помітити. — перейшла я на рідну мову, щоб встановити хоча б якісь кордони. Це не я почала, а витрачати свої нерви через цього йолопа – ні, дякую. Проте внутрішньо стискаючись під його важким поглядом, я ще більше розправила плечі і задерла підборіддя. — Не пам’ятаю, щоб ми з вами, месьє Макар, переходили на «ти» .

— Лисиця! — в мене шок. Він що, щойно назвав мене так? У нього точно щось не те з головою.

— Месьє... — спробувала почати я, але його гучний крик обірвав мене:

— Чому ти не сказала, що Джерром учора приходив до тебе додому? — його голос лунав із такою силою, що я мимоволі здригнулася. Як він знає? Ні, не так. Чому його це цікавить?

— Месьє Макар. — я натягла на обличчя широку посмішку, що більше нагадувала оскал. — Дозвольте нагадати: на «ти» ми з вами не переходили. Більше того, ми з вами не друзі, не навіть близькі знайомі. А той факт, що я ваша підлегла, не дає вам права втручатися в моє особисте життя.

— Прошу вибачення, Василисо Олександрівно, — він нарешті взяв себе в руки, проте майже прогарчав моє по батькові. Від його колишньої напруги залишився лише тіньовий відбиток на обличчі. — Але ви так і не відповіли на моє запитання.

— І не збираюся, — сухо відповіла я, знизавши плечима. — Моє особисте життя вас не стосується. Я тут, щоб обговорити роботу. Якщо хочете покричати – я можу вийти, дайте знати, коли закінчите. А якщо ні, то повернімося до справ. На вашому столі документи за контрактом. Їх підготувала одна зі співробітниць мого відділу. Коли ви брали мене на випробувальний термін, ви сказали, що тут працюють професіонали. Але, судячи з їхньої роботи, це зовсім не так.

Я подивилася йому просто в очі, а він, здається, стискав щелепи, щоб не перебити мене.

— У багатьох співробітників престижні університети у резюме, але їхні результати далекі від очікувань. Я прошу вас розглянути питання про звільнення половини відділу і заміну їх на більш компетентних працівників. До того ж мені потрібен секретар, який би допомагав із документацією і паралельно працював перекладачем. Якщо нічні переговори триватимуть, я просто не витримаю цього темпу.

— Добре. Мадемуазель Василисо. — він скривився і стиснув перенісся пальцями. — Присядьте. Давайте по порядку. Переговори перенесено на завтра о десятій годині. Моя секретарка Сесиль мала вас повідомити.

Я плюхнулася у крісло, яке стояло позаду, і скривилася. Голова боліла нещадно, і спати хотілося не менше. Позіхання я придушувала з великими труднощами. Схоже, що Архонтов помітив це, бо натиснув кнопку на АСТ і попросив у Сесиль дві кави, додавши: «Міцніше».

— Ви сьогодні бодай спали? — зітхнувши, запитав він, а в мене мимоволі вирвалося:

— А ви?

— Години зо три. Ніби спав, чи це було вчора. — крива усмішка наповзла на його обличчя, і він, здається, задумався. — Не знаю скільки, але спав. А ви?

— Мабуть, про мене можна сказати те саме. То що на рахунок оновлення кадрів?

— Знаєте, Василисо, — у його прищурі читалася цікавість і втома. — Я призначив вам випробувальний термін на місяць, але розумію, що це безглуздо. Ви вже кілька разів рятували мене і моїх співробітників, навіть подбали про Русяву і хочете упорядкувати роботу відділу. Мабуть, мені варто попросити Сесиль підготувати довготривалий контракт.

Я з німим здивуванням дивилася на боса. Його плечі були трохи згорблені, а голова нахилена вперед. Його вигляд видавали темні кола під очима, а запал, що світився при нашій першій зустрічі, згас під пеленою втоми.

— Вам би теж не завадило виспатися, — не впопад обмовилася я, усвідомлюючи, що мене затвердили на керівну посаду в «Субліміс Архонт».

— Я подумаю над цим, — коротко посміхнувся він. Мимоволі я відзначила, що зараз він нагадує Такумі Усуї з аніме «Президент студради – покоївка». Не вистачало тільки червоної недбало зав’язаної краватки.

— Щодо заміни кадрів. Що ж, я попрошу Сесиль допомогти вам із пошуком секретаря. А працівників відділу прошу спочатку перевірити на профпридатність, а вже потім вирішувати, кого звільняти. Розширити штат перекладачів давно потрібно, і я просив про це вашого попередника. Сподіваюся, тепер ви цим займетесь.

— Займуся. Навантаження виходить нерівномірним, тому я хотіла б вивчити питання щодо іноземних партнерів компанії: ті, з ким укладено довготривалі контракти, і ті, що плануються. Ще, можливо, найближчим часом звільниться одна зі співробітниць, тому хотілося б знайти їй заміну заздалегідь, щоб не стопорити роботу.

У цей момент двері кабінету відчинилися, і секретарка принесла каву. Вона отримала нові розпорядження щодо контракту та підбору помічника для мене й пішла.

— Ви говорите про Русяву? — чоловік поставив переді мною блюдце з чашкою міцної та ароматної кави і підсунув цукорницю. — Як я розумію, вона сама виховуватиме дитину?