Глава 11

Тобто ви хочете сказати, що Макар Архонтов тоді прислухався до моїх слів, перевірив того шахрая і відмовився інвестувати в його бізнес? Так це ж чудово! Хай ця пацюча обанкротиться до чортів собачих. Так довго мене обдирав і ще й на мені ж виїжджав, дорікаючи. Він ще легко відбився.

Я паралельно встигла захопитися своїм теперішнім начальником. Він прислухався до моїх слів, перевірив Джеррі – не полінувався. Ще й відкликав інвестиції – золото, а не начальник.

— Йдіть звідси, поки я дійсно флік не викликала, — на мої слова він із пурпурно-червоного став синювато-фіолетовим.

— Потвора! Тобто мені відмовила, а з ним спиш за милу душу.

— Закрий рот. — мій голос ставав тихішим у міру того, як терпіння доходило до точки кипіння. — Як. Де. І з ким. Вас не стосується. Щось не влаштовує – не мої проблеми. До побачення.

Перервавши зв’язок на домофоні, я задумалася. Ну і що мені робити? Викликати поліцію? Як вийти з дому? Він же може чкувти під під’їздом. Або, ще гірше, проникне всередину і почне ломитися в двері. Може, переїхати?

Стоп! Я що, серйозно думаю про переїзд через цього індика? Та хай котиться лісом. У мене і без нього турбот вистачає. Але що ж все-таки робити? Потрібно ж Русяву забрати з клініки. Та й своє житло зробити безпечним.

Домофон знову задзвонив, і я без жодних докорів сумління перервала зв’язок. А потім узагалі відключила його.

— Десь у мене була бита, — задумливо протягнула, повільно прямувавши до комори.

Гарна сталева бейсбольна бита була куплена мною, щойно я переїхала з гуртожитку у власну квартиру. Сильна і незалежна – так. Але все ж дівчина. Тому зайвим не буде. Якось же треба з дому виходити. Ірка – мій скарб. Дійсно прибралася, розклала все по місцях: і книги, і малюнки, і навіть биту в куточок поставила. Ну розумниця і тільки. Треба буде їй тортик замовити з доставкою додому.

Розмірковуючи, як мені все-таки вийти з дому, я покрутила биту в руках. Чесно кажучи, не лупцювати ж недолугого колишнього начальника по голові, як тільки відкрию двері? Хоча мушу визнати — ця ідея принесла мені задоволення. Прикро тільки, що якщо я приступлю до її реалізації, то опинюся у відділку, а не в клініці.

Від дзвінка мобільного телефону в задній кишені я здригнулася. Дзвонив невідомий номер. Зазвичай я на такі не відповідаю – мало що. Але проблема в тому, що я здогадувалася, хто це може намагатися додзвонитися. Адже номер колишнього начальника я стерла в день звільнення, намагаючись забути все як страшний сон.

— Так?! — зло видихнула я, перехоплюючи биту зручніше, ніби Джеррі стояв прямо переді мною і готувався напасти.

— Добрий день. Я біля вашого будинку, скажіть, будь ласка, який під’їзд? — із запізненням до мене доходив сенс сказаних слів, а потім раптом згадуюся, що я сьогодні не на машині і замовила таксі.

— А? Так, третій під’їзд. Вибачте, а ви б не могли мені допомогти? Можете сказати, чи стоїть під під’їздом якийсь чоловік? — а чому б і ні? Все ж водій може поліцію викликати у разі чого.

У те, що зовсім незнайомий чоловік піде захищати якусь там жінку, хоч і клієнтку, я не вірила. Я взагалі рідко вірила в людей, вірніше, в їхню людяність.

— Та-а-ак, третій. Ні, дівчино, тут нікого немає, — зітхання полегшення зірвалося з моїх губ. Пішов.

— Добре, дякую. Я вже спускаюся, — швидко попрощавшись, я, не випускаючи биту з рук, схопила сумочку з речами для Наді і з обережністю відчинила двері, визирнувши в коридор.

Переконавшись, що там нікого немає, я вийшла, не перестаючи оглядатися. Мене лякало те, на що здатний цей чоловік. Він не боявся намірів мене зґвалтувати, то що зараз завадить йому напасти на мене? З під’їзду я виходила з осторогою і битою напереваги. Коли ж сідала в машину, зачепилася краєм рукава за дверцята, від чого рука смикнулася, і бита вдарила мене в груди. Просичавши лайку, я все ж сіла в машину. Водій крякнув, побачивши мій стривожений і злий вигляд, і поцікавився:

— У вас усе гаразд? Хочете, я відвезу вас до поліції? — тепер крякнула я. Невже у мене настільки розпатланий вигляд, що цей милий чоловік вирішив дізнатися, чи не потрібна мені допомога?

— Ні, дякую. Все гаразд.

Говорила впевнено, але сама у свої слова не вірила. Мене турбувало те, що Джеррі прийшов до мене додому. Від цього чоловіка можна очікувати будь-чого, однак я можу бути до цього більш-менш готовою. Але ж тепер у мене житиме дівчина, яку можна віднести до розряду «діти», причому вона вагітна, хвилювання їй протипоказані. А мені доведеться якось із нею поговорити і пояснити, що в квартиру може хтось намагатися проникнути. Ну що ж… привела, щоб позбавити від проблем, а виходить, навпаки, піддаю ймовірній небезпеці. Гірше не вигадаєш.

Гаразд, будемо виходити із ситуації по ходу. Можливо, варто зустрітися з Джеррі і обговорити питання. Але робити це без страховки у вигляді когось знайомого і бажано сильного – не хочеться. Що ж робити?

Доїхали без будь-яких проблем або пригод. Я всю дорогу спала, страшенно хотілося скрутитися калачиком на сидінні, укритися пледом і солодко засопіти. Хоч я й не сплю зазвичай у таксі – цей раз став винятком. Добрий водій ще й будив мене неохоче. Розплатившись і залишивши щедрі чайові, я взяла речі в одну руку і биту в іншу.

Виходила я з обережністю, постійно оглядаючись. Мене лякала сама думка, що Джеррі міг слідкувати за мною від самого дому. Від цієї людини можна було чекати чого завгодно.

Дійшовши до рецепції, я привіталася з черговою медсестрою й уточнила:

— Виписка для Русявої готова?

Медсестра з сумнівом подивилася на мене:

— А ви?

— Опікун.

— А хто тоді у неї в палаті? — її піднята брова однозначно натякала, що мені не надто довіряють.

— А хто там? — мій голос мимоволі затремтів.

— Чоловік.

Від цих слів у мене потемніло в очах. По спині пробіг холодний липкий піт, а всередині зросла паніка. Я впізнала цю підозру – це могло означати тільки одне. Ніхто з близьких Русявої не міг бути тут, тож або це її кривдник, або Джеррі якимось чином випередив мене.