Глава 9

Після всіх описів Васі про проблеми:

— Ну і? У чому проблема? У тебе є сьогодні і завтра, ти ж не нянька Наді. Забереш її з лікарні й займешся своєю презентацією. Ну або хочеш, я її заберу, а ти поспиш? Я все одно на машині. Все вирішено. Я її заберу. — голосно сповістила подруга і тільки кулаком по підлозі не бахнула для більшого ефекту. Я лише зітхнула. Розуміла, що Надя тепер моя відповідальність.

— Ні, її заберу я. Не варто вплутувати і тебе в це, тим паче я говорила їй, що не буду поширюватися. — поплескавши по плечу блондинку, я сперлася на неї, підіймаючись. — Ір, я віддам тобі портрет пізніше, зараз буде не до цього.

— Добре, я замовлю тобі їжу, а ти йди готуйся. Я приберуся. Не хвилюйся про це і зроби, що потрібно. І не сперечайся, — не дала вставити й слова вона, коли я лише хотіла заперечити.

Підібгавши губи, я підвелася. З Іркою сперечатися марно, це я пам’ятаю, тому, плюнувши на те, що напружила її, йду до своєї кімнати й забираюся на лежанку – велику, яку купила собі зовсім спонтанно на розпродажі. Спина болить, через що я майже не сиджу вдома на ліжку, дивані чи стільцях. Увесь час – на підлозі. Тому всі підлоги застелені килимами, а в кімнаті у мене велика м’яка і пухнаста лежанка з подушками та пледом. Беру в руки ноутбук і поринаю в роботу.

Через годину лунає дзвінок у двері, і я неохоче відриваюся від свого заняття. Подруга, як і казала, розібрала безлад у моїй коморі й замовила їжу. Сама пішла, грюкнувши дверима. У нас це звична справа – так завжди, коли я чимось зайнята. Вона знає, що мене краще не відволікати, коли я повністю занурена у свою справу. Саме тому поява кур’єра мене роздратувала. Я ж усе одно не буду відволікатися на їжу, поставлю поруч і буду гризти час від часу. Максимум – вип’ю кави. До слова, так я і зробила: розрахувавшись і забравши доставку, поставила всю їжу на барну стійку в їдальні й, виляючи стегнами, протанцювала до кавомашини. У голові чомусь грала пісня “I Know” від Ірми. Але й це надовго мене не затримало – каву я забрала з собою в кімнату і знову занурилася у переклад.

Випірнула тільки через те, що очі боліли нещадно, а в кімнаті було темно, і лише світло гірлянди з медовими вогниками, увімкненої на вікні, освітлювало приміщення. На вулиці вже давно стемніло, тому й боліли очі. Живіт бурчав, а втомлений організм вимагав порцію бадьорості – тобто спати. Але мені залишалося зробити не так багато, тому я поплелася на кухню. Наповнити шлунок і добити нирки ще однією порцією кави. Я не здивувалася, побачивши на годиннику кавомашини пів на третю. Розуміла, що завтра встану геть розбита, але не могла завершити зараз. Завтра мені доведеться заново вникати у суть задачі, а це зайвий час. Розігрівши крем-суп із шампіньйонів, я сіла на стілець біля барної стійки й поставила поруч із собою каву та шматочок багета. Мовчки подякувавши Ірці, я почала обдумувати план на завтра й варіанти того, як можна розібратися з Русявою. Дівчину було шкода – молода зовсім, але що тепер зробиш.

За підсумками виходило, що вранці я повинна забрати нову знайому з лікарні, перевірити роботу на свіжу голову, а потім у мене буде час відіспатися і закінчити замовлення.

Думки про Надю не залишали, і мені раптом спало на думку, що медсестра згадувала про речі. Зрозумівши, що не всиджу на місці через прийдешню справу, я попрямувала до другої кімнати своєї квартири. Я б не хотіла, щоб хтось копався в моїх речах, але все ж таки не у вчорашньому їй їхати. Тому я взяла першу-ліпшу сукню, якусь джинсову курточку, білизну й вийшла з кімнати. Склала речі акуратно в пакет і поставила біля дверей, щоб не забути. Потім повернулася до столу й узяла телефон.

Почала проглядати всі повідомлення й пропущені дзвінки. Кілька – від невідомого номера, одне – від Русявої, повідомлення від Ірки, що вона пішла, і повідомлення від тата з питанням, як усе пройшло. Я вдарила себе по лобі. Так і не розповіла дівчині про пропозицію. Вирішивши не затягувати, я коротко описала татові ситуацію і надіслала повідомленням. Не хотілося зараз відволікатися на розмови. Закривши всі переписки, перейшла до робочої. Там – якісь розмови про прийдешній корпоратив із нагоди ювілею компанії. Я пирхнула й закрила і це листування, а потім і зовсім відклала телефон. Доїла суп і помила тарілку, коли почула дзвінок телефону. Зрозуміла, що в такий час писати може лише тато, й здригнулася, коли на екрані висвітлилося повідомлення від Архонтова.

“Мадемуазель Василисо, доброї ночі. Ви спите?”

Я стримано хмикнула, не очікувала такого повороту. Зараз глибока ніч, якого біса босу не спиться? Кілька хвилин роздумувала, чи варто відповідати, поки не прийшло друге повідомлення:

“Перепрошую, що пишу в таку пізню годину. Василисо, мені терміново потрібна презентація, яку ви готували в п’ятницю. Китайці хочуть провести конференцію зараз.”

Я застогнала й зрозуміла, що мені справді кінець. Я ж не встигла завершити, відволіклася на Русяву, намагаючись допомогти, і зовсім забула про роботу. Що ж робити?

“Добрий ранок, месьє Макар. Розумієте, презентація ще не до кінця готова. Якщо ви дасте мені годину, то я надішлю її вам електронною поштою.” — відповіла я й уже уявляла себе з речами за дверима головного офісу. Кінець мого випробувального терміну. Я не впоралася. Тепер Архонтов мене вижене!

«У вас пів години, Світлицька, та понеділок чекаю вас у своєму кабінеті».

Здригаюсь, немов від ляпаса, але тут же підриваюся з місця і мчу до своєї кімнати, розпікаючи себе за те, що витратила час на їжу. Якби не відволікалася на їжу, я, ймовірно, встигла б до того, як бос надіслав повідомлення. Однак тепер я друкую з неймовірною швидкістю.

Завдяки диву – не інакше! – я  встигла завершити свою роботу через пів години.

«Я відправила. Як проходитиме зустріч? Хочете, щоб я приєдналася онлайн?» — пишу, хоча навіть не уявляю, як рано-вранці начальник з китайцями обговорюють щось у конференц-залі. Напевно, вони проведуть зустріч онлайн, і боса підняли серед ночі. Не можу уявити, як він може відпочивати з таким графіком. Або так само, як і я, відсипатиметься потім?