Глава 8

Підскочила, бо печіння наростало.

—Бісав шампунь! — зойкнула і давай змивати скрикуючи від болю. — Що за нафіг?!

З мене в ванну, що набиралася, стікала червона піна, і на руках теж була рожево-червона. Довго гадати не довелося, схоже під час аварії вдарилася головою, за цей час рана встигла засохнути, а тепер поки мила голову зірвала кірку. Не знаючи, що робити, вискочила з ванної й побігла в кімнату шукати телефон.

— Алло? — почувся сонний голос подруги, та завжди у вихідні тусила, а вдень відсипалася.

— Ірко, ти на машині?

— Що? Так, а що? — її голос був незадоволений, схоже спати вона лягла не так давно.

— Дуже добре, бери ноги в руки й на машині до мене, мені в лікарню потрібно. — сказала відкриваючи аптечку, обмацавши рану зрозуміла що вона більше ніж я думала. Дістала бинт, вату та поставивши подругу на гучну, обмотала вату бинтом.

— Чого? — аж скрикнула. — З тобою все нормально?

— Ну майже, слухай, давай у темпі. — відповіла і скинула слухавку. Сама ж приклала тампон, що вийшов, до рани й натиснула. Толі я надірвала рану, толі просто ігнорувала біль раніше, але тепер крові було більше.

Поки чекала на подругу, вирішила одягтися, але зрозумівши, що зробити це із задертою рукою буде складно – просто накинула сукню на зав'язках. Сама ж збиралася і розпікала себе на всі лади. Як можна не помітити дірку в голові? Ні, вона звичайно боліла, але не так би сильно. Так, через роботу голова болить часто, але не так що б думати на струс чи… Чорт! А й справді. Я навіть не помітила, але на початку, коли колишній начальник тільки-но врізався в мене мало іскри з очей не посипалися від удару. А потім весь подальший час нудило, але я не звертала на це увагу, а тепер зрозуміла.

Через десять хвилин, пролунав дзвінок у двері й тут же в неї забили руками. Відкривши, я побачила подругу в рожевій піжамці від VS і в домашніх білих тапочках UGG, що захекалася з гніздом на голові. Я не витримала, розреготалася не дивлячись на біль, хрюкала і тихо ойкала.

— Ірко, ти настільки мене любиш? — усміхалася я, спираючись на одвірок.

— Ах ти ж порося. — закотила очі вона. — Ти якого хріну трубку не брала? Не пояснила нічого до ладу. А виглядаєш цілком здоровою! Я вже злякалася, що ти тут при смерті валяєшся.

— Ну тихіше, тихіше. — хрюкала я, просто не могла заспокоїтися. Обличчя подруги з вчорашнім макіяжем, справжнісіньке гніздо на голові й вигляд агресивного їжачка не давали зберігати спокій. — Ой ...

Зрозумівши, що зараз доржуся до того ступеня, що зомлію від втрати крові, я відступила впускаючи подругу у квартиру. Не ставши нічого говорити, я знову пішла до аптечки, робити інший тампон, оскільки цей начинився кров'ю.

— Розповідай, — зітхнула подруга і відібравши в мене все, почала сама накручувати моток. — Як тебе приклало?

*****

Ми сиділи в одному з наших улюблених кафе, і я тихенько пила каву. Кава з карамеллю, це те, що може врятувати мене в будь-якій ситуації, тому зараз я була спокійна і безтурботна, навіть не дивлячись на те, що ще деякий час тому, мені зашивали рану на голові, про волосся я взагалі мовчу ...

— І що ти тепер хочеш запропонувати їй поїхати до Канади? — здивувалася подруга, яка весь цей час терпляче зносила мою розповідь. — А ти не думала поговорити з Архонтовим про те, щоб з'ясувати в якій поїздці Надьку того?

— Ні. Ну, вірніше думала, але не вважаю гарною ідеєю. Надя не розповіла йому, коли це сталося. Я ж казала подумала, що це він її зґвалтував, через що аварія і трапилася. Ми ще поговоримо про це. Я не залишу це просто так, хочу, щоб людина, яка дозволила собі це, була покарана. Якщо не зможу сама, то коли переконаюсь, що це не Макар, попрошу у нього допомоги. Все ж таки це й його підлегла теж, і він був відповідальний за неї на тому виїзді. — роздумувала я, тепер крім співчуття, у мене було і почуття провини. Вона через мене постраждала, тепер я маю допомогти їй. Якщо не з ґвалтівником, то як і планувала з дитиною та благо утворенням.

— Тільки погрожувати йому не здумай. — зашепотіла подруга трохи нахилившись. — Ти, звичайно, чудовий керівник і все інше, але ти не забувай, що це сам Архонтов. Захоче, він тебе зі світанку зживе.

— Відмінно, значить, його допомога стане в нагоді. — знизала я плечима і показала на її кухоль. — Ти допила? Пішли, я хочу ще до парку зайти, не планую вихідний у кафе проживати.

— Ваааась, — протяжно простогнала вона. — Я майже не спала, та й твій одяг мені малий. Відпусти мене додому, будь ласка.

— А як же мої три бажання, рибка моя золота?

— Я тебе до лікарні відвезла, цього вистачить.

— Шкода. — бурчу я і розплачуючись з офіціантом за нас обох, підводжуся, дивлячись на небо у вікні. — Підкинеш додому? Там дощ збирається.

— Якщо не збираєшся більше заливати мені салон кров'ю — то пішли. Але ж ти в парк збиралася.

— Та пофіг, поїду додому і хоч відпочину. А то починаю з глузду з’їзджати. Невже твій начальник взагалі не працював? — я не жартувала, мала важкий тиждень і тепер все, що я хотіла, це приїхати додому і зайнятися улюбленою справою.

— Ну можна і так сказати. Майже все робили дівчата та я. Ну а ми теж не дуже хочемо працювати, тому... не дивись так на мене. Ти виглядаєш як розлючена мегера. — Вона аж зробила крок назад, а я що? Ну зла, на втомлена, ну хай очі червоні.

— Поїхали, — зітхнула я і пішла до машини.

Втомилася і давно не брала в руки олівець, я вже мовчу про кисть. Так, малювання було моєю віддушеною, я могла займатися цими днями безперервно, навіть не звертаючи увагу на біль у спині або очах.

Моєю мрією було займатися малюванням, стати ілюстратором, але колись давно ми з татом вирішили, що на цьому не заробити. Всупереч волі батька, який наполегливо хотів, щоб я йшла на банківську справу, вирішила піти на перекладача. Він же підтримав мене, сердився, так, але допомагав і підтримував коли я цього потребувала. Потім уже вирішила, що буде корисно у знаннях мати й інформацію про бізнес, тому я пішла в універ вдруге, тепер я фінансово-освічена.