Глава 4

Минув тиждень з того часу, як я домовилася з Архонтом про випробувальний термін. До роботи я приступила вже наступного дня, всі, крім Ірки, прийняли мене скептично. Я ж не стала розпинатися, але й не терпіла вибрики, схоже дівчата не дуже працювали. Виходячи з власного кабінету я часто не заставала їх на робочому місці, то покурити вийшли, то в туалет ходять парочками. Як у школі! Сьогодні ж не виявивши одну зі співробітниць на робочому місці, я ніби сказилися. Я їм не нянька, щоб виловлювати й просити працювати! Звільню до чортової бабусі й знайду заміну! З такими думками я й вирушила до туалету, куди за словами однієї з робітниць вирушила Русява Надія.

Зайшовши в найближчий туалет і не виявивши там нікого, я розлютилася ще більше і вже вирішивши стати ось прямий грізною начальницею. Захотіла звільнити всіх до біса і найняти нових відповідальних працівників, що на мою думку було набагато простіше. Вже виходячи з вбиральні, мене зупинив схлип. Він пролунав зі службової кабінки, у таких зазвичай прибиральниці зберігали робочий інвентар, але вона завжди була закрита.

— Хто тут? — Тиша. — Я чую, що Ви там, відчиніть двері.

Реакції не було, через що я задумалася, а потім дістала ключі, прикріплені до петлі на штанах і загриміла ними.

— Не змушуйте мене використовувати мої ключі, відкривайте по-доброму. — звичайно ж ключів від службової кабінки в мене не було, якби я все ж таки вирішила відкрити, то довелося шукати прибиральницю, але цей трюк подіяв.

Замок клацнув і двері повільно відчинялися всередину. Я побачила свою підлеглу русяву латвійку Надю. Вона сиділа на кришці унітаза і плакала, опустивши голову. Зізнатися аж обомліла від такої картини. Красива, завжди елегантна і злегка з гордовито піднесеним носиком. Зараз же вона сиділа понуривши голову і плакала.

— Що сталося? — вона не відповіла, тільки гірше заплакала. — Ну, я впевнена це не кінець світу, будь-яку проблему можна вирішити.

Я присіла навпочіпки, бажаючи зазирнути їй в обличчя, щоб вона не могла мене більше ігнорувати. Завмерла в ту ж мить, коли побачила тонку смужку, білу з синім, а на ній, дві чіткі червоні лінії. Тоді ж я відразу зрозуміла все, згадала себе універа, коли так само сиділа у кабінці і як вона зараз плакала та не знала, що робити. З хлопцем ми тоді розлучилися, а тато хоч і любив мене найбільше на світі, але був дуже суворим. Уявити не могла, щоб він зробив прийди я до нього і скажи, що залетіла. У мене все обійшлося, тест виявився хибним, як сказала лікар гінекології, це може бути через вітаміни, які я приймала, щоб тримати тіло в здоровому стані. Але ось Надя ... За цей тиждень, я часто бачила як вона стрімголов бігла в туалет, як трималася за голову поки працювала, а ще її часті відлучки, напевно ж через вагітність їй часто за природною потребою бігати доводиться.

— Давно здогадувалася? — тихо й з легким співчуттям у голосі звернулася до підозріло затихлої дівчини.

— Тижня два. Затримка просто… — вона зніяковіло схлипнула і подивилася на мене заплаканими очима. — Я не готова до дитини, у мене немає можливостей і немає того, хто зможе підстрахувати. Але й аборт…

— Це не вихід. — похитала я головою, а сама судомо намагалася пригадати, що мені потрібно було, коли я опинилася в такій ситуації. Трохи кивнувши своїм думкам, я запропонувала: — Давай зараз ми підемо до мене в кабінет і разом подумаємо, що можна зробити, гаразд?

Вона кивнула головою. Скориставшись апатією та загальмованим станом дівчини, яка вже перестала плакати, а тільки дивилася в нікуди, витягла її з кабінки. Підвела до умивальниць та вмила, поплескавши по щоках.

— Все буде добре. — помітивши на її обличчі обурення моїм діям, підбадьорила я. — Нам треба спочатку тебе привести до порядку, а потім давати виходити в край твоїх подружок пірань. — почувши це, вона знову схлипнула, цього разу якось приречено.

— Вони мені не подруги. Адже я теж новенька, як і Ви, ми тільки й робимо що жбурляємо в один одного образи. — вона глянула на тест і ледь чутно зітхнула. — Ну, і за що мені це?

— Припиняй, сумувати. — я присунулася ближче і пригорнула її за плечі. — Обіцяю, все буде гаразд, а зараз пішли, тобі треба відпочити.

Коли я повернулася до нашого відділу на місці не було нікого, навіть Ірка, яка зазвичай не уподібнювалася цим… дівчатам-прогульницям, зараз була відсутня. Завівши Надю до кабінету та попросивши її почекати, я вийшла в коридор і набрала подругу.

— Алло? — з того боку лінії почулася подруга і гудки машин.

— Ірко, а ти де? І взагалі де всі? — нервово ходячи з боку в бік насідала я.

— У сенсі, де? У машині додому їду. Вибач, я сьогодні не стала тебе чекати, вирішила раз ти пішла, то тебе на зустріч покликали, подумала, що пізно закінчиш, от і поїхала. — я вже здогадуючись, що сталося, повільно перевела погляд на настінний годинник, який показував вже без п'яти сім.

За весь цей тиждень, я не стежила за часом, просто поринала в роботу і вилазила, тільки коли мене насильно виривала Ірка. У нас так ще з універа пішло, моїм годинником була вона, коли треба було, смикала з бібліотеки на чергову пару, або просто тягла в їдальню або кафе, коли в розкладі значився ланч. Ось і тут, подруга забирала мене на обід і заходила, щоб вигнати мене з роботи додому. Як тільки я почала розбиратися в паперах та справах, які вів колишній начальник відділу, я впала в жах. Як цей, не побоюсь цього слова, ідіот, взагалі втримався у кріслі керівника? Стільки помилок, друкарських помилок і термінових проєкт, я у своєму житті ще не зустрічала. Схоже, цей кадр із тих, хто відкладає все на потім, доки не дотягне до останнього моменту, але схоже звільнили його якраз у цей «останній момент». У свій перший робочий день, Архонтов сам погнав мене додому, хоча я планувала відпрацювати понаднормово, бо такий обсяг роботи, мені здається, я б не встигла і за три дні. Але Макар, коли я пояснила в чому справа, сказав не хвилюватись і що він виграє мені трохи більше часу, а мені варто відпочити. Того вечора я востаннє бачила директора, потім він у моєму відділі не з'являвся.