Глава 3

— Ні, ну що ви. — усміхнулася я. — Перший курс я почала коли була на останньому мовному, ну а вже потім перейшла на заочне.

Архонтов з сумнівом дивився на мене, і читав моє резюме ще хвилини три, а я відчайдушно намагалася не заснути. Очі заплющувалися самі собою, повіки чомусь стали дуже важкими й мені дуже хотілося плюнути на все і їхати додому спати.

— Знаєш, Василино, я навіть не знаю, радіти, що знайшов людину з такими знаннями, або бояться. — почувши це я підібралася.

— А бояться навіщо? — усміхнулася, намагаючись приховати свою настороженість.

— Мене бентежить, що після вашого звільнення з минулої роботи, ви не влаштувалися на іншу. З вашими даними, ви легко могли знайти хорошу посаду, чому ж ви цього не зробили?

Я знову згадала день, коли колишній начальник спробувала мене зґвалтувати. Згадала і здригнулася, опустивши погляд я подивилася на власні чобітки. Це було не те, про що хотілося говорити комусь або взагалі думати.

— З особистих причин.

— Не хочете відповідати. Гаразд, ваше право. Василино, у моїй компанії працюють спеціалісти... — тут він затнувся, схоже згадавши про ситуацію з китайцями й замислився. — Тому я дам вам шанс. У вас буде випробувальний термін місяць, якщо мене не влаштує те, як Ви працюєте, ми попрощаємося.

— Ви вважаєте це справедливим? Після того, як я показала, що можу працювати навіть ось у таких ситуаціях?

Мене образила його недовіра, хоч я й розуміла наміри директора. Все ж таки я й справді допомогла йому з китайцями, хоч так, але я показала, що мої навички це не порожній звук.

— Мої перекладачі зобов'язані вміти підлаштовуватися під ситуацію, це – норма. Так, я вважаю це справедливим. Якби ви сьогодні не допомогли мені з іноземними партнерами, то я відмовив би вам у прийнятті на роботу. Мені потрібні відповідальні співробітники, щоб я міг на них покластися.

— Тобто те, що у вас перед контрактом з китайками звільнився перекладач, а Ви про це навіть не знали, ж відповідальним? І ви зараз кажете про відповідальність? — пирхнула не стримавшись.

— Згоден, це була серйозна провина, через що начальника відділу буде звільнено. Ви ж займете його місце, я сподіваюся, що з вами у нас такого не буде. — аж рота ледве не відчинила, це було навіть не здивування, це був шок. Мене? На посаду начальника? Схоже емоції відбилися на моєму лиці надто яскраво, тому що Макар зітхнув і підвівся. — Ходімо Василино, у мене незабаром ще одна зустріч, а я й справді дуже голодний. Моя секретарка замовить нам щось поїсти, а ми обговоримо всі нюанси.

Цього разу я не стала сперечатися, просто в умі я намагалася прорахувати всю можливу вигоду, яку зможу отримати, якщо погоджуся. Гроші зайвими не бувають, та й сама компанія престижна, але мої нерви та здоров'я мені дорожчі. Я не хочу товктися як у ступі, як було на минулій роботі. Але все ж таки мені вже хотілося братися до роботи. Я завжди любила труднощі, вони змушували показати всім, а насамперед собі, що Я можу.

Поки ми йшли, я роздивлялася свого нового боса. Темно-русяве волосся, ніби кора якогось молодого дерева, яскраві зелені очі, що відливають оливковим кольором, тонке з легкою задумливою усмішкою. Виразний профіль, підтягнуте тіло, яке охоплює біла сорочка, свій темно-синій піджак він зняв ще під час переговорів із дилігатами й зараз ніс його перекинувши через руку. Було видно, що той час, який Архонт не проводить за роботою, проводить у спорт-залі.

— Подобаюся? — усміхнувся він, помітивши як я його розглядаю, я не зніяковіла, ще чого. Оглянула його перебільшено серйозно і примружившись констатувала:

— На трієчку.

У відповідь мені подарували задумливий погляд, цікаво, а що ж у нього в голові? Завжди хотіла навчитися читати думки, думаю було б цікаво, так можна було б розуміти всіх і вся. І незрозумілі натяки не були б більше для мене проблемою.

— Заходьте. — він пропустив мене вперед, я побачила дівчину, яка сиділа за столом, не набагато молодша за мене і що я не могла не відзначити була одягнена скромно, але елегантно. Чесно, я очікувала, що секретарка директора вивалюватиме свої груди на показ і млосно зітхатиме, ну як завжди, стандартний банер «Секретутки». — Сесиль, все готове?

— Так, Макар Владиславович. Приготувати чай чи каву? — підстрибнула вона, а чоловік перевів погляд на мене ніби питаючи.

— Кава і поміцніше якщо можна.

Адреналін це звичайно класно, але мені все ж таки хочеться спати, а щоб не зробити це прямо під час співбесіди, потрібно випити кухоль цього напою. Була б удома ще лаванду б кинула. Кава зазвичай допомагає прокинуться і дає великий запас енергії, через що я починаю крутитися як посолений в'юн на сковорідці, через це додаю лаванду, щоб вона дала заспокійливий ефект. Хтось сказав би «ненормальна!», і я б з ним погодилася. Але тут вже кожному на власний смак.

— Сідайте. — Ми зайшли до нього в кабінет, де стояли бокси з їжею. Суші та різні морепродукти, креветки там, салат з водостів, морський гриб. — Я сподіваюся, ви любите рис? Чи маєте алергію на морські продукти?

— Люблю. — після короткого замішання відповіла. — Та ні, алергії немає, просто трохи несподівано.

— Я вже казав, що дуже хочу їсти, сподіваюся, ви мене зрозумієте. Іноді на це немає часу. А в мене після ще одна зустріч із партнером, теж іноземним. Не думаю, що він зрозуміє, якщо посеред переговорів я дістану бутерброд і почну жувати слухаючи. — засміявся він і так стомлено посміхнувся, що я не витримала.

— Чому Ви вважаєте, що я вас зрозумію? — у цей час до нас зайшла Сесиль з підносом у руках, на якій стояла моя заповітна кава.

— Тому, що, так само як я хочу їсти, Ви хочете спати, хоч і намагаєтеся це приховати. — ось тепер я зніяковіла, було ніяково від того, що мене так швидко розкусили. Але як? — Вас видають синці під очима, стомлений вигляд і від вас здалеку несе каву. Дякую, Сесиль, якщо ми не закінчимо коли Мюллер прийде, скажи йому зачекати.