Глава 1

— Вибачте, будь ласка. — заголосили зверху. Я навіть не відразу зрозуміла якою мовою зі мною розмовляють, а потім захотілося посміятися з дурості ситуації. Я сиджу на підлозі, в зіпсованій блузці з-за плями, так, весь цей час у руках у мене був моя термо-кружку з кавою. Проте це не все, «щось» зверху, напевно той самий хто мене збив з ніг, лаявся китайською. Китайська, подумати тільки, невже на посаду перекладача прийшов влаштовуватися китаєць? Але тоді чому іншою мовою? — Ви гаразд?

Мені простягли руку, яку я прийняла, щастя, що під час падіння тільки блузку зіпсувала, могла і каблук зламати. Але ні, я рівно встала на ноги й подивилася на щось, що налетіло на мене. Як сказали б на маминій батьківщині, Одесі: «Такі да». Навпроти мене і справді стояв китаєць, звичайної, я навіть сказала б звичної зовнішності. Волосся чорне, легка усмішка та ніякої зовнішності як з дорам, типовий китаєць. Він виглядав напружено і тривожно озирнувся назад.

— Гей, негідник такий! Негайно вибачся! — почувся грубіший чоловічий голос, до речі говорив він теж китайською. — Ще години не минуло, як до країни прилетіли, а ти вже проблеми створюєш, паршивцю! — чоловік від цих слів зблід, куди ще більше? І так шкіра біла як крейда, але він одразу розсипався у вибаченнях англійською в перемішку з китайською. Незнайомець вклонився, через що мені відкрився огляд на того, хто говорив за спиною.

Він був не один, схоже на мене щойно збив один із делегатів про яких мені говорила Ірка. Мда, ще не встигли прийняти на роботу, а вже зустрічаю об'єкти моєї роботи.

— Все в порядку. — відповіла я чистою китайською, від чого чоловік переді мною аж крякнув. — Не гнівайтесь на нього, для мене не складе проблеми переодягтися.

— Ви розмовляєте китайською? — здивувався один із чоловіків, схоже саме він так лаявся на бідолаху, який мене збив.

— Так. — сказала і вклонилася на знак вітання старшого і найголовнішого чоловіка.

— Делегація. — зашипіла поруч Ірка, схопивши мене за рукав блузки. Я лише кивнула, не бажаючи переривати зорового контакту з чоловіком. За їхніми правилами я мала опустити очі, але вони на чужій території й саме його людина завинила, тому я повинна дивитися прямо, щоб мене не виставили винною.

— Ви нам не допоможете? Наш літак прилетів трохи раніше, Макал Алнхотов мав прийняти нас за годину, але, на жаль, ми не можемо його знайти. — звернувся до мене той самий головний, злегка при цьому перекручуючи ім'я директора.

— Звичайно, не дасте мені хвилину? — усміхнулася я, на що китаєць лише прихильно кивнув мені. Я ж відразу розгорнула подругу і зашепотіла перейшовши на російську. — Ірко, швидко давай мені сюди свій піджак і біжи шукати свого Архонтова. Дай знати, що китайці прилетіли раніше і вже чекають на нього, а я поки що час потягну.

Говорила я, а сама стягувала з неї піджак. Він застібався тільки на два ґудзики, але мені цього вистачило, щоб прикрити пляму від кави. Подругу накрила паніка і вона вже була готова накивати п’ятами, але я її пригальмувала.

— Спокійно. Іди спокійно та скажи де рецепція? — ззаду діловито покашляли, ось точно, я пошкодую що вплутуюсь. Обертаюся і посміхаючись знову наліплюючи на обличчя посмішку і переходячи на китайську мову. — Ходімо панове.

— Другий поверх, ти відразу побачиш. — шепоче мені на вухо подруга і я знаходжу сходи нагору, не обертаючись слідом туди, попутно ведучи нічого не значущу розмову з головним, як з'ясувалося, його звуть Ян Дзюнь. На питання як до мене звертатися я обрала коротке "Вася", але і це він примудрився перекрутити на Вай Ся.

— Я правильно розумію, якщо ви долетіли раніше, то переліт пройшов добре? — пропускаючи вперед чоловіків уточнюю, просто щоб у них не було часу переключитися на поганий лад. Я не знаю, що за контракт вони повинні підписати з директором, і не знаю, наскільки вони зацікавлені, тому найкращий вихід зараз просто забалакати їх й сподіваються, що мій можливий начальник поспішить.

— Майже без ситуацій. Чи бачите моєму співробітнику стало погано, він не добре почувається, тому і не помітив вас. Прошу його пробачити. — він трохи вклонився, не більше, ніж дозволяли пристойності.

— Все добре, не варто хвилюватися про це. Я сподіваюся зараз з ним усе гаразд? — я кинула погляд на бідолашного, але продовжувала дивитися на Ян Дзюня, всі питання його підлеглих проходять через нього.

— Не турбуйтеся.

Його відповідь стала короткою, тому що ми підійшли до рецепції. Я намагалася зберігати спокійний вираз обличчя, звернулася до дівчини, що сидить навпроти відразу переходячи на французьку.

— Здрастуйте. Мене звуть Василина Світлицька, я прийшла влаштовуватися на посаду перекладача. Стався такий казус, що ці люди повинні були зустрітися з Макаром Архонтовим за годину, але їхній літак прилетів раніше. Наскільки я знаю, у компанії немає людини, яка вільно володіє китайською, і я погодилася їм допомогти. Моя подруга пішла сповістити про це самого директора, але поки що ви можете покликати людину або самі супроводити цих людей у конференц-зал або там, де вони зможуть відпочити. — з ледь помітною нервозністю вивалила я, розуміючи, що запізнюся на бісову співбесіду.

— Здрастуйте. Зачекайте хвилину, я дізнаюся і спробую вам допомогти. — жінка трохи розгубилася, але взявши себе в руки набрала когось телефоном.

— Ось чорт! — прошипіла я перейшовши українською, дивлячись на наручний годинник. — Запізнилася.

— Вибачте, Вай Ся, Ви кудись поспішайте? — побачивши це, звернувся до мене той самий китаєць, що збив мене.

— Ну що ви, все нормально. — посміхнулася я і здригнулася, відчувши на плечі чиюсь руку.

— Знаєте китайську? — чистою українською мовою звернувся до мене чоловік, чия рука лежала на моєму плечі. Я не полінилася її скинути, не так від дискомфорту, як від того як сприймуть цей жест чоловіка. Для їхньої нації, це знак показує, що ми з цією людиною достатньо в близьких відносинах.