Розділ 13. Ланцюг доказів

Коли справи доходять до життя чи смерті — юридична міць і технологічна точність мають працювати разом. Я це знав від першого дня, коли Сергій дав мені завдання: не лише прикрити, а й підготувати удар, який можна буде довести в суді. Сьогоднішній вечір став першим великим тестом.

Андрюха прийшов із валізкою — не театрально, а з інструментами людини, що звикла до брудної роботи. Катерина — із пачкою копій контрактів і списків доступів. Ми сіли за стіл у тій самій квартирі Коваля, і почали з того, що у військовій справі називають «перевіркою розвідданих».

«Техніка — це мов хроніка», — сказав Андрюха, коли підключив свій пристрій до шлюзу, який ми отримали від одного зі старих людей Коваля. — «Там уже нічого не сховаєш, якщо маєш правильні підписи і часові мітки». Я слухав і фіксував.

Катерина прочитала нам перші результати: збіги часу, IP-адреси, DNS-запити до доменів підрядника, на який виводились сесії. Вона говорила простими словами: «Є аномалії о 19:58–20:12. SNI в пакеті вказує на домен srv-line. З того домену йшов трафік на поштовий шлюз. Опісля — дзвінки з номера, що належить фірмі-охоронцю». Її голос був спокійний, як у людини, що роками бачила, як складаються сценарії зради.

Я не став випитувати технічні подробиці — не треба. У романі все красиво, в житті — потрібно дотримуватися ланцюга збереження доказів. Тож перший технічний крок був таким: ми отримали метадані — часові мітки, IP, SNI, відомості про проксі й аномальні дзвінки. Це не «вміст листа», але достатньо, щоб показати коридор зв’язку — звідки починалось підключення і через кого воно проходило.

Але самі метадані — ще не справа для суду без належного оформлення. Тому наступний крок був юридичний. Я зв’язався з адвокатом, якого знав ще по інших справах Коваля — людина поза впливом корпоративних інтересів, що давно має репутацію «чорного сейфу» для складних спадкових історій. Його ім’я я перевірив двічі: безпартійність, ліцензія, судова практика.

«Ми робимо Preservation Order», — суворо сказав адвокат, коли я розповів йому суть. — «Потрібно подати заяву про забезпечення доказів до провайдера і до компанії. Ухвала суду зобов’язує зберегти дампи, логи, копії поштових заголовків. Так ми перекриваємо можливість «очищення»». Я відчув полегшення: для суду важливе не лише що ти знайшов, а що ти довів, що збереження сталося коректно.

Технічно ми попросили Андрюху отримати «дамп» метаданих з тих шлюзів, де вони ще зберігалися, і зробити контрольні хеші. Це не було «зломом»: наші люди мали законний доступ до одного з серверів через старі домовленості, і адвокат паралельно готував офіційні запити до провайдерів. Катерина займалася документальною частиною: копії контрактів із «СервісЛайн», записи доступів, старі накази, які доводили, кому надавалися права на VPN.

Ми відпрацьовували «ланцюг володіння» (chain of custody). Кожна флеш-пам’ять, кожен файл, який вийшов з Андрюхиного ноутбука, мав бути опломбований, підписаний свідками і — якщо потрібно — переданий на зберігання у адвокатську контору під печатку. Суд у нас вчить: файли без належної опори — лише цифровий шум.

«Юридична стратегія проста», — говорив адвокат у телефоні, коли ми передавали йому перші метадані. — «Перший крок — забезпечувальні заходи: заяви до суду, щоб зафіксувати доказову базу. Другий — офіційний запит до правоохоронців: злочинна підробка документів, фальсифікація підписів. Третій — цивільна дія про визнання підробки і вимога компенсації/визнання прав спадкоємства. Паралельно — публічна дія: подача скарги на рівні ради директорів, щоб привернути увагу і захистити позицію в середині компанії».

Це означало: поки Катерина і Андрюха акуратно витягували докази, я мав робити дзвінки. Я зустрівся з одним із членів наглядової ради — старим другом Коваля, котрий давно був ображений на теперішню управлінську вертикаль. Він погодився виступити гарантом того, що розголосу не буде, поки ми готуємо матеріал. Публічність могла зіграти нам на руку — але лише у потрібний момент.

Ще один юридичний нюанс: потрібні були офіційні експертні висновки. Тому ми домовились із незалежною цифровою лабораторією: їхній висновок про походження пакетів, часові мітки і можливу підробку заголовків стане тим «печаткою», яка перетворить технічні відомості на експертні свідчення в суді. Я наполіг, щоб лабораторія мала сертифікат і була готова надати письмовий висновок під присягою.

Паралельно адвокат підготував пакет документів для подачі заяви в поліцію: копії підроблених листів, свідчення Анни, наші перші метадані як додаток. Ми знали, що поліція може тиснути на час і ресурси, але з ухвалою суду та підтримкою наглядової ради шанси на швидкий початок розслідування зростали.

Я пам’ятав слова Андрюхи: «Не поспішай». І все ж — час вбивав. Ми вирішили діяти за двома лініями одночасно: технічна робота поводилась як «тиха розвідка», юридична — як захист. Якщо вороги почнуть «чистку», ухвала про забезпечення доказів заблокує їм шлях. Якщо ж вони спробують зробити публічний хід — ми матимемо все, щоб розвіяти їхню позицію.

Коли ми закінчували нічну сесію, Катерина подала мені ще одну копію: лист від Сергія, який я бачив раніше, але тепер — у контексті контрактів і печаток. Її рука тремтіла трохи, коли вона ставила дату й час знахідки у протокол. Це був момент: технічні деталі поєдналися з паперами, і юристи могли вже будувати повноцінну справу.

Перед сном я записав у блокнот короткий план:

завершити збір логів і зробити контрольні хеші;

подати клопотання про збереження доказів до суду й провайдера;

організувати незалежну експертизу;

одночасно — подати заяву в поліцію і фінальну скаргу до наглядової ради;

тримати Анну в надійному прихистку, міняти маршрути, не давати їй виходити сама.

Я знав, що багато що піде не за планом. Але якщо техніка дає факти, а право — дає форму, то разом вони можуть відбити атаку. І головне: будь-який доказ повинен бути непорушним, з нотаріальною печаткою часу й підписами свідків. Тільки так ми зможемо відкрити правду у світі, де правда часто прикрита підписом чужих рук.