Розділ 5. Перші удари

Анна прийшла на роботу раніше, ніж зазвичай. Ніч була безсонною, думки розривали голову. Вона все ще чула голос тітки: «Твоя мама загинула не випадково. Я впевнена — це через нього».

У коридорах ще було порожньо. Тиша офісу здавалася ворожою, холодною. Вона відкрила свій кабінет, увімкнула комп’ютер і завмерла: на столі вже лежала тека з документами. Вона точно пам’ятала, що залишала стіл порожнім.

Анна обережно відкрила теку. Всередині був договір — заява про відмову від спадщини. Її підпис красувався унизу сторінки.

Вона відсахнулася, серце забилося сильніше. Це було неможливо. Вона ніколи не підписувала цього. Але підпис був ідентичним її власному.

Двері тихо відчинилися. У кабінет увійшов Ігор Сергійович. Його обличчя було як завжди спокійне, але в очах ховався холодний блиск.

— Ти вже на місці, Анно, — мовив він, зупиняючись біля столу. — Бачу, документи вже в тебе.

Вона зиркнула на нього, намагаючись приховати паніку.
— Це не мій підпис.

Ігор підняв брови, удавано здивувавшись.
— Справді? Дуже схожий. У будь-якому разі, раджу тобі добре подумати. Іноді краще погодитися й уникнути проблем.

Його голос був тихим, але кожне слово в’їдалося у свідомість. Анна відчула, як у неї холонуть руки.

Вона вирвалася з кабінету й пішла шукати Олю. Подруга сиділа з чашкою кави й гортала телефон.

— Олю, мені підклали документи! — Анна опустилася поруч, майже кричала. — Вони хочуть, щоб я підписала відмову від спадщини!

Подруга театрально округлила очі.
— Справді? Це жах. Дай подивлюся.

Анна простягнула теку. Оля швидко переглянула документи й знизала плечима.
— Анно, послухай… Може, воно й краще? Ти ж сама казала, що не хочеш мати до цього спадку жодного відношення. А так — відпустиш це все й житимеш спокійно.

Анна відсахнулася.
— Ти теж думаєш, що я маю відмовитися?

— Я думаю про тебе, — м’яко відповіла Оля. — Подумай сама: гроші — це завжди проблеми. А тут така імперія, такі вороги…

Слова подруги здавалися логічними, але всередині все стискалося від недовіри.

Максим з’явився, коли Анна сиділа в переговорній, стискаючи документи так, що побіліли пальці. Він обережно зачинив двері.

— Що сталося? — його голос був тихим, але впевненим.

Анна підняла на нього очі, повні страху.
— Вони хочуть змусити мене підписати відмову. А підпис у них уже є…

Максим сів навпроти.
— Я знав, що вони спробують це зробити. Ігор не зупиниться.

— Ти занадто багато знаєш, — різко кинула Анна. — Чому ти завжди поруч? Чому завжди вчасно?

Його обличчя на мить спохмурніло.
— Бо я не можу дозволити, щоб тебе знищили.

Вона відвернулася, відчуваючи, як у грудях переплітаються страх і бажання довіритися.

Коли Анна повернулася на своє робоче місце, її чекав ще один сюрприз. На екрані комп’ютера була відкрита електронна пошта. Лист, відправлений від її імені, вже розісланий кільком відділам компанії. У ньому йшлося, що вона добровільно відмовляється від будь-яких прав на спадщину, визнаючи Ігоря законним спадкоємцем.

Анна відчула, як у ній усе похололо. Хтось почав діяти відкрито.

Її ім’я, її підпис, її життя — тепер зброя в чужих руках.