Розділ 4. Павутина страху

Анна сиділа за своїм робочим столом, намагаючись зосередитися на цифрах у таблицях. Але всі рядки розпливалися, зливаючись у безглузді знаки. Вона ловила на собі погляди колег, і кожен здавався підозрілим.

Оля кілька разів підходила, пропонувала каву, жартувала, як завжди. Але тепер у цих жартах відчувалася натягнутість. Анна згадала підозрілий вхід у свою пошту. Невже це справді вона?

Ігор теж не давав спокою. Його увага була надто настирливою. Він зупинявся біля її столу довше, ніж потрібно, занадто часто називав її на ім’я. Коли він говорив, у його словах було щось двозначне, ніби він натякав, що знає більше.

А Максим… Він був іншим. У його голосі не було зверхності, він не грав у ці ігри. Але саме це й насторожувало. Він з’явився занадто вчасно. Знаходив дивні факти, які відкривалися саме йому. Його слова звучали занадто правильними.

А якщо він теж частина гри?

Увечері Анна сиділа вдома з телефоном у руках. Пальці тремтіли, коли вона набирала міжнародний номер.

Її тітка жила в Італії вже понад десять років. Вони спілкувалися рідко, здебільшого короткими повідомленнями. Але сьогодні Анна відчувала: мусить почути правду.

— Привіт, тітко, — її голос зрадницьки зривався. — Я маю запитати… Скажи, хто мій батько?

На іншому кінці лінії повисла довга мовчанка. Лише шум вулиці чужого міста пробивався у слухавку.

— Анно… — нарешті пролунало втомлене зітхання. — Чому ти питаєш саме зараз?

— Тому що з’явився адвокат. Він сказав, що я спадкоємиця Сергія Коваля. Це правда?

Знову мовчанка. Потім тітка важко вдихнула.
— Так. Сергій Коваль був твоїм батьком.

Анна відчула, як земля тікає з-під ніг. Вона схопилася за край столу, щоб не впасти.

— Чому ти мені не сказала? — прошепотіла вона.

— Бо твоя мама цього не хотіла, — голос тітки зірвався. — Вона знала, що це небезпечно. Анно, ти повинна знати: твоя мама загинула не випадково. Я впевнена — це через нього.

У Анни перехопило подих.
— Ти… думаєш, він винен?

— Я не думаю, я знаю, — тітка говорила жорстко, різко, наче боялася втратити зв’язок. — Твоя мама дізналася правду про його темні справи. І не змогла з цим жити. Я намагалася захистити тебе, тримати подалі від цього. Але якщо адвокати вже знайшли тебе… — її голос зламався. — Тобі загрожує небезпека.

Зв’язок обірвався.

Анна довго сиділа, тримаючи телефон у руках, не в змозі поворухнутися. Тепер вона знала, хто її батько. Але ця правда принесла не спокій, а ще більший страх.

Якщо мама загинула через нього, то що чекає на мене?

Вікно раптом грюкнуло від пориву вітру, і Анна здригнулася. Їй здавалося, що темрява у квартирі дихає поруч, а за кожним кутом ховається чиясь тінь.