Розділ 3. Погляд зсередини

Максим не любив перші дні на новій роботі. Люди завжди зустрічали його насторожено, наче відчували, що він не такий, як усі. У компанії «Коваль Груп» усе було саме так: холодні погляди, формальні вітання, сухі інструкції.

Він ішов коридором, уважно вдивляючись у кожну дрібницю. Його робота полягала не лише в цифрах і звітах. Він мав інше завдання — те, про яке ніхто тут не повинен був здогадатися.

Відділ, куди його призначили, підпорядковувався Ігорю Сергійовичу. Максим відразу відчув у ньому людину, яка звикла контролювати все. Його погляд був занадто уважним, його усмішка — занадто відпрацьованою. Така людина нічого не залишає на волю випадку, подумав Максим.

Саме тоді він уперше побачив Анну. Вона сиділа за комп’ютером, зосереджено схилившись над паперами. Її обличчя було втомленим, але погляд — ясним і чесним. У компанії, де всі носили маски, вона здавалася винятком.

Максим швидко зрозумів: навколо цієї жінки крутиться щось більше. Він бачив, як Ігор зупинявся біля її столу частіше, ніж біля інших. Як Оля постійно трималася поруч, ніби оберігала, але занадто пильно слухала кожне слово.

А потім був той вечір. Максим залишився допізна, розгрібаючи чужі звіти, і почув кроки в коридорі. Він вийшов і побачив Анну — бліду, тремтячу, з очима, повними жаху.

— Ти ще тут? — спитав він, намагаючись приховати занепокоєння.

Вона ледь відповіла, схопила речі й утекла.

Що вона почула? — Максим не міг перестати думати про це всю ніч.

Наступні дні лише підтвердили його підозри. Він мав доступ до деяких внутрішніх баз даних — це входило в його справжні обов’язки. І саме там він помітив дивні збіги: вхід у пошту Анни з чужих акаунтів, копії документів, що дивним чином опинялися в інших відділах.

Слід вів до Олі.

Але Максим не поспішав розкривати карти. Він спостерігав за Анною, намагаючись зрозуміти: вона жертва чи може бути частиною чогось більшого?

Іноді йому здавалося, що вона дивиться на нього так само підозріло. І він знав: правильно робить. Бо навіть якби він хотів пояснити, хто він і чому тут, — він не мав на це права.

Його завдання було інше. І він не міг дозволити собі відволікатися.

Але щоразу, коли бачив Анну, ця заборона здавалася надто важкою.