Глава 2. Юлія Стоун

   "Joys" були на слуху вже багато років і збирали великі зали, але Алекс Кох ніколи не відвідував подібні заходи через свою зайнятість. Битком набита зала була в передчутті шоу, яке влаштовували музиканти. У VIP-ложі було порожньо. Алекс прийшов вчасно і вже кілька хвилин був зовсім один, що не могло його не бентежити. За хвилину до початку концерту у ложу увійшла жінка років п'ятидесяти. На ній була сувора вечірня сукня, яка облягала її гарну фігуру. 

   Незважаючи на свої роки, вона була підтягнута. Гарний макіяж та жодних надмірностей. Можна було сказати, що вона дуже гарно виглядала на свої роки. На грудях красувалося прекрасне намисто, яке чудово підходило до її вечірньої сукні. Жінка закрила багряну оксамитову фіранку ложі і пройшла до місця, де сидів Алекс.

- Доброго дня, Алексе, дякую, що прийшли, - промовила жінка і простягла руку.

Алекс підвівся і привітався.

- Мене звуть Юлія Стоун. Я представляю Ліберальну партію. І мені дуже хотілося познайомитися з Вами. Вам подобається сучасна музика?

Після цих слів жінка з цікавістю подивилася в зал, заповнений людьми. Так вона просиділа близько хвилини, утримуючи на колінах маленьку жіночу сумочку з білої шкіри. Нарешті на сцену вийшов конферансьє та оголосив про початок концерту. Зал затих, і заграла музика. Юлія повернулася до Алекса, і, долаючи звук музики, запитала:
- Ви знаєте, що скоро вибори до міської ради? - І, не чекаючи відповіді, продовжила, - Чому б Вам не спробувати себе?
- Навіщо це мені потрібно?
- Ви ставите неправильні запитання, Алексе.
   Кох явно зніяковів від такої розмови і розгубився. Було видно, що він не знає, що казати. Юлія дивилася на нього маленькими сірими очима. Від цього погляду йому стало ніяково, тому Кох відвів погляд і запитав:
- А що треба питати?

- Мій дорогий Алексе, у цьому мінливому та нестабільному світі Вам потрібен надійний покровитель, який підкаже Вам, що правильно, а що ні.

   Алекс подивився на Юлію, не приховуючи свого подиву. Її очі свердлили Алекса таким тяжким поглядом, що в нього почав виступати піт. Атмосфера у ложі змінилася. Звуки музики, які заглушали розмову до цього, стали абсолютно непомітними. Повітря стало важким. Від пані Стоун виходила така сильна енергія, що ставало погано. Вона заповнила собою весь простір навколо, тож Алексу здавалося, що він ось-ось зменшиться у розмірах. Він утиснувся в стілець, не відчуваючи своїх рук і ніг. Алекс відчув себе кроликом у норі з удавом.

  Раптом вона відвела голову в напрямку глядацької зали і спитала, не повертаючи голови:

- Щоправда, чудова музика? - Вона трохи посміхнулася і знову подивилася на Алекса просто ангельським поглядом. При цьому в її словах відчувалася майже материнська ніжність.

   Така різка зміна ситуації ще більше напружила Алекса. Концерт давно перестав існувати для Коха. І лише після питання пані Стоун Алекс Кох знову почув шум концерту. Складалось враження, що ложа існує в іншому вимірі, і в ній діють зовсім інші правила та закони природи. Хтось невидимий керує атмосферою ложі, перемикаючи режими. Алексу на мить здалося, що він бере участь в одному зі своїх експериментів, тільки в ролі випробуваного тепер був він сам. 

   У своїй науковій роботі йому доводилося багато працювати з людьми в експериментальних умовах. Тепер вже сам Алекс опинився в подібних умовах, і був абсолютно безпорадним. Всі його знання про силу звуку, про магічний вплив звуку та музики на молекулярну структуру води промайнули перед його очима. Він проживав усі свої експерименти на собі, тільки вже тут у ложі з Юлією Стоун. І все це здавалося нічим порівняно з тим, що йому зараз доводилося переживати у цьому невеликому просторі. За ці кілька хвилин Алекс Кох раптом відчув свою професійну непридатність. Від колишньої впевненості та професійної гордості нічого не залишилося.
- Перепрошую… , - перервавши паузу, хотів продовжити розмову Алекс.
- Боюся, Алексе, Ви знову поставите неправильне запитання, - різко перебила Юлія і вп'ялася в нього поглядом, наче вампір.

   Алекс почав відчувати, як із нього п'ють енергію маленькими ковтками, розтягуючи задоволення. Ухилитися від цього погляду здавалося неможливим. Кох відчув себе ліліпутом перед велетнем, який легко розчавить його тут у VIP-ложі. Погляд Юлії Стоун навіював страх і безсилля одночасно. Це була настільки внутрішньо сильна особистість із потужною енергетикою, що заповнювала собою не лише ложу, а й всю концертну залу, звуки музики якої вже давно припинили своє існування. У голові звучали лише слова Юлії.

   Вдосталь насолодившись ситуацією, Юлія продовжила незакінчену фразу: 

- Вам безперечно потрібен покровитель!

   Після цих слів пані Стон підвелась на ноги і, ще раз окинувши поглядом Алекса, який втиснувся в крісло, простягла йому свою візитку. Вона різко повернулася у бік виходу і, зробивши кілька впевнених кроків, зникла за завісою ложі. 

Протягом наступної години Алекс Кох просидів на самоті, намагаючись слухати музику, яка тільки відволікала його від роздумів.