Розділ XI. Почуття

Юлія залишалася після ескурсіїї. Почала шукати за допомогою розшрифованою картою в Ботанічнму саду скриню із золотом. Через деякий час… Перевіривши навкруги упевнилася, що скрині немає. Почала телефонувати своєму батькові.

• Батьку у Ботанічному саду, я не знайшла. Все обійшла. Кожне дерево кожну травинку загладивала. Так і не знайшла.
• Доню. Не хвилюйся. На карті вказано, що в інших двох місцях повинно бути ця скриня. Або в Національному парку Ігуасу, або перенесли її Музей мистецтва Сан-Паулу. Ще нічого не втрачено.
• Добре батьку. Буду на зв’язку. Бувай.
• Бувай доню.

На пляжу Praia do Leblon … Родина відпочиває… Мати Марина купається в океані. Бабуся засмагає. Молодші брати іграють у пляжний футбол із однолітками. Віталій і Денис іграють у пляжний волейбол та спілкуються між собою.

• Ну що! Як поговорив із Тетяною?
• Як як... Не як. Я її врятував від якогось чувака. Вибачався перед нею, але марно. Вона не пробачить мені.
• Та не хвилюйся. Наступній ескурсії придумай щось оригінальне. Подаруй наприклад смартфон, або прикрасу золоту. Чи просто цукерки і квіти.
• Подарунками її не покорить. Зараз сучасні дівчата на таке не ведуться. Її одразу квартиру подавай. Не просто квіти чи прикраса.
• Значить. Зроби ще один подвиг щоб вона точно пробачила тебе.
• Тетяна така красива. Я готовий заради неї готов на все. В мене серце стискається коли її бачу. На хвилину здається, що ніколи не покидав її. Що всі ці пятнадцять років були разом.
• А ти запитав чи є у неї хлопець чи заміжня?
• Не запитав. Забув.
• Завтра запитаєш. Пішли краще вип’ємо щось прохолодне. А то стає сильно спекотно.
• А давай.

Віталій та Денис пішли до ближайщого магазина по напої. Через пів години… Бабусі під час засмагання стало зле, піднявся тиск. Повертаючись назад Віталій та Денис несли коктейлі та помітили, що бабуся погано себе почуває.

• Бабусю, що з тобою, де твої ліки?  – сказав Віталій.
• Мабуть піднявся тиск. Там у сумочці. – відповіла бабуся Людмила.
• Де мама, де брати? – запитав Віталій.
• Мати вже давно не виходить із води може десь пішла, а твої брати досі грають футбол. – відповіла бабуся.
• Ось тримай таблетки. Денис дай мені пляжку із твоєї сумки пляжку з водою. – Віталій звернувся до Дениса.
• Зараз дістану. Тримай. – сказав Денис.
• Бери бабусю випий таблетку. Потрібно повертатись в отель. Ігор і Глеб повертаємося досить грати у футбол. Зараз зателефоную матері... Щось не бере трубку. Не має часу її чекати. Вона знає, які місцеві маршрутки їдуть до нашого отеля. Думаю сама приїде…

Віталій та Денис разом із бабусею та його молодшими братами повернулися до отеля там мами Марині не було. Віталій вирішив її шукати. Денис теж захотів допогти йому. Пів дня шукали вони, але таки не знайшли. Побували в різних місцях…

А тим часом мама Марина блукала п’яною по вулицями Ріо-де-Женеро. Її місцеві пяниці напоїли, вона лягла біля зупинки громадського транспорту, через деякий час заснула. Наступив вечір.... Вона прокинулася подивилася по сторонам і зрозуміла, що вона не в отелі. Марина не знала дороги до нього та який транспорт їде туди теж не знала. Пройшовши 4 кілометра зустріла Ярослава. Він в той час купував собі цигарки.

• Молодий чоловік! Підійдіть до мене! –  сказала мама Марина.
• Доброго вечора! Я вас знаю! Ми в одні групі туристів. Живемо в одному отелі. – промовив Ярослав.
• У мене дві проблеми. Перша проблема хочу похмилитися, а інша, як добратися до отеля?
• А ви мабуть мама золотоволосого хлопця? Бачив вас біля нього. – запитав Ярослав.
• Так, я його мати. Допоможете?
• Звичайно. Українець українця не покине. Ходімо. Знаю одне гарне місце там вип’ємо.

Марина та Ярослав прийшли у ближайший ресторан. Ярослав замовив випивку та наливав її, сам також пив. Вони п’яними вийшли із ресторану. Марина Ледве тримали свої ноги Ярослав тримав її. Вони трохи відійшли від ресторану. Марина підняла свою голову, побачила гарний квітковий магазин. Стояла перед ним та милувалася. Ярослав побачив великий камінь та віддав їй.

• Хочеш квітів? Бери цей камінь та кидай у вікно. – сказав Ярослав.
• Навіщо? – запитала мама Марина.
• Квіти не можливо дістати просто так. Потрібно кинути. Квіти одразу буть в твоїх руках.
• Гаразд. Ти така добра людина.

Марина кинула камінь у скло квіткого магазину. Ярослав втік із місця злочину. А працівник магазину викликав поліцію. Потім взяв цю жінку та притягнув до свого магазину щоб віддати її поліції. Вона не могла втекти тому, що ледве стояла на ногах…

 Віталій перебував в отелі біля бабусі. Через 5 години робітник отеля повідомив, що її мати зараз знаходиться у відділку поліці Бразилії за те, що розбила по п’яні скло квіткового магазину. Прийшлось Віталію заплатити 2300 бразиліських реал, щоб достроково випустили її та пошкоджене майно.