Розділ III. Час настав

Вийшовши з нічного клубу Віталій не підозрював, що повія ще не найгірше може трапитись з ним в цю ніч.

• Таксі!

Сівши у таксі поїхав вулицями чарівного міста Львова. Віталій проїжав біля вулиці Євгена Коновальця одна із найкрасивіших вулиць Львова. Ця вулиця з самобутніми палацами та віллами. Помітне місце в цьому списку займає палац Юзефи Франц, або палац Гіпсових королів, на вул. Коновальця 47. Це велична будівля в стилі необароко. Палац хизується вишуканим декором та мансардними асиметричними дахами. Проїхавши через декілька вулиць таксі зупинилося біля маркета в якому Віталій завжди скуплявся після роботи. Купивши все необхідне, пішов зі повними сумками в сторону свого підїзду. Але по дорозі на зустріч йшли п’ятеро чоловіків у чорних спортивних костюмах. Віталій помітив їх хотів спокійно пройти мимо, але не вийшло. Ці чоловіки перекрили йому дорогу.

• Ну привіт! Віталій! Як живеться? Не думав, що зустріну тебе у Львові.
• Звідки ви мене знаєте? – здивовано подивився на нього Віталій.
• Ти що мене не впізнав? Я твій «давній» друг зі школи Артем.
• Артем ти?
• Так я. Бачу, що не дуже радий мене бачити.
• Дайте мені пройти, я поспішаю
• Ні! Віталій! Просто так не відпустимо! Треба віддавати борг.
• Який ще борг?
• А такий! За далеке минуле ти мені винен.
• Це було дуже давно, я вже забув про цей випадок на шкільному стадіоні.

Віталій потихеньку почав відходити назад, а Артем та його друзі повільно підходити.

• Чуєте братани він забув. Але я не забув. Хапайте його!

Наш головний герой почав біжати із всіх сил від цих навіжених хлопців. Повні сумки з продуктами заважають йому набрати необхідної швидкості щоб від них втекти. Ця банда наздогнала його десь біля кінотеатру ім. Довженка.

• Ну що шмаркачу, добігався!

Почали п’ятеро чоловіків валити його на землю бить ногами, відібрали у нього сумки з харчами та гаманець в якому лежали 3000 гривень, банківські картки зламали. Віталій із останіх сил встав на ноги, зміг двом дати кулаком по обличчю та забрати хоть одну сумку та почав тікати.

• Артеме, він тікає!
• Хай біжить. Шкода що одну сумку відібрали. Всерівно його грощі в нас.

Добіжавши до зупинки громадського транспорту, дочекався автобуса та поїхав додому. Бо потрібно дописати звіт та виспатися. Добре, що 212 грн в задньому кармані залишилося. Це решта з маркета в якому він скуплявся і не поклав у гаманець.

Приїхав додому і зайшов у власну квартиру, взявся дописувати звіт. Його не хвилювало, що він приїхав увесь в синцях із одним пакетом, а також немає грошей в гаманці та й ще банківські картки зламали. Віталій був трохи підняло настрій те, що дома лежала зарплатна карта добре, що собою не взяв. В цій карті залишилося 1800 грн. Майже всю ніч сидів писав на компютері звіт. І всього дві з половиною години поспав.

Наступного дня прокинувшись раненько наш герой, хотів швиденько поснідати та піти на роботу. Сам жив у одно кімнатній квартирі. Вона нічим не відрізнялася від інших квартир того району.

Після сніданку зібрався на роботу зачинив квартиру та вийшов із підїзду. Він вирішив зайти до маленької крамниці, що навпроти багатоквартирного дому в якому працює Анастасія двоюрідна сестра його матері.

• Доброго ранку Віталій.
• Доброго.
• Тобі, як завжди?
• Ні. Тільки каву булочку з маком не буду. Вже поснідав.
• Тримайте ваше капучіно. Із вас 23 грн.
• Ось візміть 50 грн і без решти.
• Cьогодні ти щедрі.
• Сьогодні можна.
• А що трапилося? Якщо це не секрет.
• Ні. Не секрет. Звіт дописав. Цілу ніч не спав. Потрібно сьогодні здати.
• Ну вітаю тебе! Гарного дня!
• І вам. Ще ввечері зайду.
• Буду чекати.

В цей раз Віталій не запізнився на роботу. Раніше за всіх із свого маркетингового відділу приїхав. Навіть Керівник маркетингового відділу Максима Володимировича, ще не було на роботі. Почав відкривати свох ключем свій рабінет. Зайшовши помітив, що на столі лежить чорний конверт почав його розкривати, а там письмо в якому написано одна фраза «Час настав».

• Хто міг зайти без мого відома, тим паче без мого ключа зайти в кабінет? І час настав. Для чого? – думку гадав Віталій.

Взяв цей лист викинув у смітник. Вважав, що тільки божевільна людина написала дурнуватого листа без будь-якого контексту. Віталій почався сумніватися порядності та вічливості працівників маркетингового відділу. Лист полежав у смітнику 3 хвилини, а потім зник.

• Як зник лист? Це що магія? Дурня якась. Не вірю! – переконував себе Віталій.

Знову самого себе запитує. Хотів дізнатися, хто міг підкинув листа. Але немає часу розбиратися. Через пів години з’явився на роботі Максим Володимирович, Віталій одразу пішов до нього в кабінет.

• Доброго ранку! Максиме Володимировичу!
• Доброго! Ти приніс звіт?
• Так. Ось він тримайте.
• Давно би так. Якщо би раніше приніс звіт, то не прийшлось втягувати директора компанії в цю історію.
• Вибачаюсь. Більше такого не повториться
• Надіюся. Зараз до твого кабінету прийде Марія і принисе план роботи на сьогодні. Детально ознайомся, якщо щось буде не ясно звертайся до мене.
• Добре. Я можу йти.
• Іди.