Розділ I. Помилки минулого

Ця історія була дуже давно, мені тоді виповнилося 15 років. Я виховувався у звичайній родині разом із мамою та бабусею та двома молодшими братами. Ми жили у квартирі у багато поверховому будинку можна сказати не бідно, але не розкішно. Були твердим середнім класом…

Одного дня, я прокинувся вранці, всі ще спали, був дуже сонним і одразу пішов вмиватися. Не побачивши, на підлозі машинку молодшого брата, впав гарненько на обличчя. Прийшовши до тями, згадав, що сьогодні не субота, а п’ятниця потрібно збиратися до школи. Найголовніше згадав, що я призначив своєї дівчині зустріч у парку перед початком навчального процесу. Від мого шума прокинулася моя мама її звати Марина. Вона не сильно полюбляє хатню роботу і все перекидає свої обов’язки на бабусю. Моя мати була не в гуморі, що її розбудили.

• Ти що телепень, там робиш? Аж вся хата від твого вештання ходором ходе. – сердито сказала мама.
• Та я впав випадково.
• Чому ти так рано прокинувся, сьогодні же субота?
• Мам, ти чого? Ти зовсім переплутала дні, як і я, але одразу зрозумів, що сьогодні п’ятниця.
• А… Зрозуміла…. Переплутала дні. Та ладно мені лінь. Піди сам собі приготуй сніданок. Або бабусю поклич на допомогу.

Бабуся на відміну від моєї мати полюбляє виконувати хатню роботу, а також кожного року весною, літом та осінню вона їздить на дачу щоб там попрацювати на свіжому повітрі. Мою бабусю звати Людмила. Після розмови з мамою пішов готовити сніданок сам. Не хотів будити бабусю вона й так кожен день готує нам їсти більше, ніж моя мати. Марина така лінива, що починає готувати тоді, коли бабуся змушує її це робити. А загалом в нашій сім’ї все добре. Приготував собі яєчню та почав снідати, а в голові промайнула думка про важливі дві контрольні з математики та української мови.

Я навчаюсь в школі, як звичайний підліток, школа знаходиться біля парку який у свою чергу розташований біля трамвайної лінії. Поснідавши, збираюсь до школи, випадково випала з рюкзака фотографія моєї дівчини. І серце почало сильно стискатися тому, що повинен встигнути на зустріч з нею та серйозно поговорити. Не знаю, так сумно стало на душі. Серце розривається на маленькі уламки, але треба зустрітися з нею. Коли зібрався взяв із собою фотографію моєї Тетяни, так звати мою дівчину.

• Мам! Я пішов до школи!
• Гарного дня синочку! – лежачі на своєму ліжку, сказала мама Віталія й ту же мить почала засипати…

Ідучи по дорозі, дивився на красивий весняний ранок. Вітер тихо шепоче мені на вухо. Запах весняних квітів пестять мої очі. Повітря поступово стає тепліше. Дерева в парках і скверах поступово прокидаються від зимової дрімоти, на їхніх голих гілках з’являються зелені клейкі бруньки. Вже зовсім скоро з них з’являться нові свіжі листочки. Вода в водоймах навесні чиста, оновлена. У ній можна побачити блакитне небо і ясне сонце. У небі лунають крики перелітних птахів, які повертаються на Батьківщину. Разом з весною приходять теплі дні, настає нове життя.

Прийшовши до парку моєї коханої не було, cів я на лавку дивився у телефон, читаючи новини і не помітивши, що до мене підійшла жіночка і сказала:

• Ти ніколи не будеш щасливим якщо не знайдеш реліквії. Тільки пам’ятай першу знайдеш… Буде належать тобі… Вони пробудяться через 10 років… Будь розсудливим… Доля Світу буде залежить від тебе…

Потім під нею піднявся чорний дим і накрило її всю, коли дим розчинився її вже не було. Я був такий здивований, ніколи такого не бачив, думав якась чорна магія. Але не звертав увагу на її слова. Думав якась божевільна жінка. Може не магія, просто диму звичайного напустила щоб мене злякати і все, а сама тихенько втекла поки її не бачу. В цей момент мене сильно хвилювало, як сказати дівчині, що ми розстаємось.

Через хвилин двадцять в далечінь побачив, що йде моя чарівна принцеса біловолоса. В її очах виднілося кохання до мене. А посмішка в неї, як діамант.

• Привіт! Навіщо покликав? Що не можна було в школі поговорити?
• Хочу дещо тобі сказати. Ти дуже вродлива дівчина,  але… Як сказати…. Не знаю… Ти варта кращого ніж я…
• Так стоп! Не зрозуміла?! Ти мене кидаєш!? Що я зробила тобі, що ти хочеш розійтись зі мною?
• Ти нічого поганого не зробила. Але ми не можемо бути разом.
• Чому? – з подивом дивиться Таня.
• Якщо коротко. То багато особистих причин заважають. Знайду рішення цим проблемам, можливо будем разом.
• Ти себе чуєш? Причини… Негаразди… Це твої відмазки витягують на оцінку чотири по дванадцяти бальній системі. Ти просто егоїст. На мої почуття тобі байдуже! Так виходить? Віталік, якщо справді є якісь проблеми, давай вирішувати разом.
• Ні. Я сам повинен подолати ці труднощі… І ти мені не потрібна. Чуєш?! – агресивно відповів Віталій.
• Ну добре. Живи у своєму паралельному житті. І більше з тобою не буду розмовляти. – зі сльозами на очах побігла Таня.

Раптово після розмови із Танею пішов дощ. Дощ лив, як з відра. Стояв я посеред парку, не збирався тікати під дерево, а люди навколо мене метушитися, ховаються від великої зливи. І думки літають над головою:

• Чому не зміг всю правду розповісти. Чому її образив ?