Повернення на орбіту

В один сірий січневий понеділок, коли ще було зарано навіть для сигналу будильника, мобільний Роса з наростаючою гучністю почав співати "The rocky road to Dublin". Кір невдоволено забурчав, перевертаючись на бік. Лод крикнув сонним голосом: «Вирубай його!». І тільки Нас, не дивлячись ні на що, продовжував мирно сопіти, обійнявши подушку. Так, жили вони всі в одній кімнаті, бо для танцюристів, як і для більшості простих смертних, винаймати хоча б однокімнатну квартиру в Києві та ще й на Лютеранській вулиці, а не десь у спальних районах, уже було величезним досягненням.

Рос спросоння довго не міг зрозуміти, звідки ж звучить пісня. Вона йому подобалася, тому він і не поспішав особливо щось розуміти. Він згадав, як під неї вони з Юті готували парний виступ на іспит. В неї тоді були червоні туфлі для степу. А в нього зелені. Ексклюзивне взуття ручної роботи, Юті виписала його з Ірландії. Кольорова радість обійшлася їм у купу грошей, але й прослужила довго.

— Юті! — нарешті дійшло до Роса. Він згадав, що саме на цьому контакті стояла пісня про кам'янисту дорогу до Дубліна. Після закінчення університету його подруга полетіла кудись у Європу і з того часу вже пів року не з'являлася на зв'язку. Він почав нишпорити рукою по підлозі в пошуках мобільного, і буквально на останній трелі дзвінка встиг відповісти:
— Ю? — насамперед запитав він, ніби імені на екрані та мелодії недостатньо було для того, щоб цього не питати.
— Я, — почувся бадьорий голос.

— Ти повернулася? — Рос вийшов на кухню, щоб не турбувати і так незадоволених сусідів по кімнаті.
— Так, я у Києві! — і ця обставина дівчину безперечно радувала. — Страшенно хочу тебе побачити!
— І я тебе, — Рос зупинився біля вікна і дивився на вкриті інеєм гілки дерев. Але бачив він зовсім не їх, а усміхнене обличчя Юті. Якого кольору тепер її волосся? За чотири роки студентського життя вона випробувала на них усі мислимі та немислимі відтінки.

— Ти коли будеш вільний?
— Я буду зайнятий тільки з чотирьох до восьми, — в цей час Рос проводив тренування.

Щоправда, цього дня він ще збирався впорядкувати документацію щодо учнів, які прийшли після Нового року, але це можна було і відкласти.
— Ой-й, хочу тебе прямо зараз побачити! — ентузіазм Юті просто вихлюпувався зі слухавки.
—Так не проблема, — запевнив Рос.

— Слухай, сподіваюся, дівчина в тебе вже з'явилася? — пролунало несподіване запитання.
— Так, — відповів Рос. І йому було дуже приємно відповісти так.
— Ну нарешті! — вигукнула Юті. — Тоді приходьте разом.
— Куди? Коли?
— Не хочу в публічне місце… Давайте до мене! Я осіла в одному милому будиночку. Тільки самі ви навряд чи його знайдете. Краще я надішлю за вами таксі. Тільки скажи куди.
— Та що ж ми таксі не викличемо? — здивувався Рос.

— Справа не в тому. Мало, хто знає це затишне місце, де я тепер живу, тому краще надішлю перевірену людину.
— Ну, як скажеш, — Рос був здивований — загадковість ніколи раніше не була властива його навстіж відкритій подрузі. — Записуй, — він продиктував адресу.
— Уже сім, — сказала Юті. — До дев'ятої встигнете зібратися? Мені правда нестерпно тебе побачити! І її, звичайно! Як звуть дівчину?
— Елін, — відповів Рос. — Але, ай-й, я зовсім забув, їй же в школу!

— Що-о-о? Юті кричала в телефон так сильно, що Росу довелося відсторонити телефон на довжину руки і почекати, поки дівчина заспокоїлася. — Школярка? Ти зустрічаєшся зі школяркою? Й ім'я таке цікаве ... Ні, добре, просто шок! Нехай вона пропускає свою школу. Я не зможу перечекати всі її уроки!
— Поче ... — Рос намагався заперечити.
Але Юті негайно перебила його:
— Рівно о дев'ятій зелене авто буде чекати вас. Я не можу чекати, і вона відключилася.

Рос ще з хвилину постояв, дивлячись у вікно. Потім розсіяно зазирнув у холодильник – не було за що зачепитись поглядом. Увімкнув електрочайник. Відкрив бляшанку для чаю — там виявилася тільки труха на дні. Це викликало у хлопця роздратування — він закрив бляшанку і з гуркотом, якого можна було і не влаштовувати, поставив її назад. В наявності була розчинна кава, без якої жити не могли Нас та Кір. Але Росу навіть запах цих гранул був огидний.

У його думках танцювала Юті. Вона відбивала свій божевільний ритм дзвінкими підборами і голосно сміялася. Що, якщо... Якщо він побачить її і знову закохається... Ні, він же не був насправді закоханий у неї. Вони друзі. Завжди ними були і залишаться назавжди. Чому вона запитала, чи має дівчину? Може, хотіла почути, що він вільний?
Чайник вимкнувся, проте хлопець залишив це поза увагою і вирушив у душ. Після чого одягнувся, висушив волосся, причесався і, набравшись сміливості та нахабства, вирушив до Елін. Він знав, що прокидається вона завжди рано. Володимир теж ніколи не залишається в ліжку довше шостої ранку. А вже було пів на восьму.

— Привіт! — двері відчинила Елін. Вона була у довгій білій футболці та коротких шортах.
При погляді на неї Рос навіть забув, що йшов напроситися на сніданок — у ньому прокинувся голод зовсім іншого характеру.
— Привіт, — відповів він і, притягнув її до себе, поцілував. — У мене чай закінчився.
— Заходь, — вона потягла його до квартири. — Ми з дідусем збиралися снідати.
— Який ранок без чаю? — почувся з кухні голос Володимира. — У нас сьогодні червоний з польовими квітами, — сказав він, коли Елін і Рос уже сідали за стіл.

— Чудово, — усміхнувся хлопець. Він намагався придушити у собі відчуття ніяковості.

Ні, воно виникло не від того, що він завалився непроханим гостем зранку — у цій квартирі він уже давно був своїм. Совість мучила його з іншої причини — він мав переконати Елін прогуляти уроки. Це, звичайно ж, він не при Володимирові робитиме, а коли викличеться провести її до школи. Але все ж таки, саме перед Володимиром йому і було незручно — адже старий вважав, що Рос впливає на його онуку виключно позитивно.