Спіймати комету

Ендрю піднявся раніше з єдиною метою: засісти в кав'ярні і спостерігати за входом у центральний корпус. Якщо вчора Лальєн виходила звідти, то сьогодні неодмінно має туди увійти. Навіть якщо йому доведеться просидіти там півдня, пропустивши всі свої заняття, він не покине пункт спостереження, доки не побачить її. Кав'ярня відкривалася о 7:00. Ендрю опинився біля її дверей вже о 7:12. Безглуздим здавалося приходити так рано, але він все одно не міг спати з п'ятої години. До того ж перспектива почути фіолетовий будильник Марка була менш привабливою, ніж ранній сніданок.

Його рука вже потяглася, щоб штовхнути двері кав'ярні, але тут у хлопця раптом виникла дивна необхідність обернутися, ніби саме в цей момент та, яку він прийшов вистежувати, могла бути десь поруч. Піддавшись пориву, він відступив на крок від дверей, обернувся і окинув поглядом порожні лавки, величний фасад університету, дорогу між ним і корпусами гуртожитків, акуратні хвойні пірамідки на зелених газонах. Зрозумівши, що не побачить нічого цікавого, він знову збирався увійти до кав'ярні. У той самий момент двері відчинилися, і рудий спалах знову промайнув перед очима хлопця. Тільки набагато ближче, ніж учора. Тугий вогненний пучок волосся дівчини, яка попрощавшись із Нереко, різко обернулася в дверях, хльоснув Ендрю по обличчю. Він усе ще був приголомшений несподіванкою того, що сталося, засліплений яскравістю і одурманений кавово-медовим ароматом, коли вперше почув наживо голос Лальєн:

— Ой вибач! Вибач, будь ласка! Сильно зачепила? — вона доторкнулася своєю неприродно білою долонею до його трохи рожевої щоки. — Тут зазвичай нікого немає в такий час, я й не дивилася. 

— Нічого страшного, — нарешті повернувши собі дар мови, запевнив Ендрю. — І цей день не міг початися краще, — він усміхнувся тією своєю посмішкою, яка виникала в нього завжди мимоволі і пом'якшувала навіть найчерствіші серця.

Лальєн здивувалася його словам. Її світлі брови трохи піднялися вгору, але дуже швидко повернулися на своє природне місце.
— Рада, що ти не смертельно ранений, — сказала дівчина.
Вона розраховувала на цьому вичерпати інцидент, але чомусь не могла зійти з місця, ніби загіпнотизована поглядом Ендрю.

— Насправді, думаю, що смертельно, — хлопець театрально притиснув руку до серця. — Але, я знаю, що може мені допомогти, — через плече Лальєн він зустрівся поглядом з Нереко, який підбадьорливо підморгнув йому.

— Можу посперечатися, ти з драмгуртка, — засміялася дівчина. — Як тебе звати, майбутній Ромео?
— Ендрю, — відповів він. — І все правильно, я — велика надія нашого університетського театру, — хлопець продовжував розігрувати комедію. — Тим більше мені необхідно допомогти оговтатися після отриманого удару. Інакше роль Ромео цього року знову отримає Фредік. 

— Або Х'ю, — Лальєн знала не так багато місцевих театралів, але Х'ю якось минулої весни запрошував її підмінити одну хвору дівчину, яка мала грати Джульєтту. Сам він тоді грав Тібальда, але сподівався стати Ромео наступного театрального сезону. — Ох, не можу цього допустити.

— Тоді тобі доведеться лікувати мене сніданком, — оголосив Ендрю.
Нереко розплився в широкій посмішці і зник, швидше за все, метнувся на кухню.
Вони просиділи в кав'ярні до восьмої години. Загладжуючи свою провину, Лальєн замовила їм млинців та апельсинового соку. Ендрю не без подиву спостерігав, як дівчина вилила свій сік у високу склянку гарячої кави на винос, з якою при їх зіткненні вона збиралася покинути кав'ярню.

— Не пробував такого коктейлю? — спитала вона, відпиваючи ковток.
— Я взагалі не п'ю кави, — відповів Ендрю.
— З якої планети? — Здивувалася Лальєн. — І навіщо приходити о сьомій годині до Нереко, якщо не за кавою?
"За тобою", — хотів відповісти Ендрю, але сказав інше:
— Не їв з учорашнього обіду, — він з демонстративною жадібністю запхав у рот половину млинця. — Ось шлунок і підняв мене раніше за будильник.
— А я завжди прокидаюся рано, — посміхнулася Лальєн. — Навіть якщо пізно лягаю. Але кава мені потрібна, як бензин автомобілю. Інакше застряну на півдорозі — засипатиму на лекціях.

— То ти жайворонок? — Ендрю не міг відірвати погляд від її сяючих золотом очей, які наче сипали сонячні іскри, коли вона посміхалася.
— Начебто, — дівчина крутила в руках склянку з кавою. До млинців вона так і не доторкнулася.
— Лальєн, ти прийдеш до мене на прем'єру? — несподівано навіть для себе запитав Ендрю. Дивно було так багато говорити про театр, в який вона не ходить і про прем'єру, в якій йому може взагалі дістанеться роль пажа.
— Ти не питав, як мене звуть, — насторожило дівчину інше, не сам театр. — І я не говорила.

Ендрю зрозумів, що допустив прокол. Але треба було виходити зі становища та щось відповідати. Він вирішив сказати правду:
— Я бачив тебе вчора. З вікна цієї кав'ярні. Мої друзі хвилювалися, що я зверну шию, і розповіли мені, хто ти.
Обличчя дівчини різко змінилося: з сяючого усмішкою сонечка воно раптом стало холодним місяцем. Лальєн уявила, що могли розповісти Ендрю. Вона так намагалася бути, як усі, не виділятися нічим, крім кольору волосся… Якийсь час хотіла навіть його змінити, але зрозуміла, що не зможе. Якщо у всіх людей очі дзеркало душі, то в неї це ще й волосся. Вона не могла його зрадити: ні пофарбувати, ні коротко обрізати. Навіть у періоди відчаю та депресії, коли так хочеться вибратися зі своєї колишньої шкіри та стати кимось іншим. Але, як казала мадам Психолог, новий колір волосся не змінює всього, нова стрижка і новий одяг теж не змінюють всього, все можуть змінити лише твої оновлені думки. Так от, дівчина намагалася не виділятися, але один виродок минулого року вирішив виділити її.
— Що за друзі? — спитала вона.