Алхімія

Пам'ятайте ці старі добрі (не завжди, правда, добрі) історії про середньовічних вчених, які шукали спосіб винайти вічний двигун і перетворювати в золото будь-який предмет? Хтось називає це казками, хтось— навколонауковими міфами, а хтось більш прозаїчний приписує алхімікам психічні розлади. Останнє, може, не так уже й далеко від істини, адже вчені тих давніх часів не захищали себе від випарів ртуті та інших малокорисних для людського організму речовин, які невтомно досліджували. І нехай безумство не завжди синонім геніальності, але геніальність безумовно дорівнює нестандартному мисленню.

Альєнна називала Керла алхіміком. Їй здавалося, він буквально повітря здатний перетворити на гроші. Для неї самої, яка виросла в небагатій родині в Кубані, будь-який фінансовий дохід асоціювався лише з важкою працею, переважно фізичною. У її батьків була величезна ферма — 10 га землі. І це все оброблялося без найманих робітників. Благо, сім'я у них була немаленька. Альєнна мала двох молодших братів і сестру. Всі вони з раннього дитинства працювали багато і старанно на своїй землі. Втім, Альєнні подобалося таке життя, вона, як і всі її предки, обожнювала землю і все, що з неї виростало, особливо дерева. Під час збирання врожаю в їх величезних садах доводилося працювати від зорі і до заходу сонця з невеликою перервою в обідній розпал спеки. Та Альєнна невтомно з ніжним хвилюванням зривала запашні персики, дбайливо укладала їх в кошики і дякувала деревам за хороший урожай. Одного разу батько почув це і буркнув, що за хороший урожай потрібно дякувати системі зрошення й органічним добривам. Коли він пішов, дівчина сказала персикам:
«Не гнівайтесь на нього, він теж вдячний вам, просто не вміє цього висловлювати».

Керл був з повністю протилежного світу. Він народився у великому норвезькому місті Бергені і років до восьми щиро вважав, що фрукти та овочі виростають прямо в супермакетах. Це здавалося йому більш, ніж логічним — там цілодобове освітлення, підтримується стабільна температура. Страшну правду він дізнався в школі, коли одного разу його клас повезли на екскурсію до людей, які займалися тепличним господарством. Виявилося, що, наприклад, такий симпатичний овоч, як томат, виростаэ на невисоких рослинах, які досить дивно пахнуть і цвітуть дрібними жовтими квітами. А поливають їх моторошним, але, за словами господаря теплиці, дуже живильним настоєм овочевого бадилля. Після екскурсії вся та какофонія малоприємних запахів ще довго переслідувала хлопчика. Кожен раз, коли перед ним в тарілці з'являвся салат, хвиля спогадів псувала апетит. Але мама наполягала, що овочі необхідно їсти щодня, адже в них багато вітамінів, мінералів і клітковини. А Керл думав лише про те, що насправді в красивому червоному помідорі міститься як мінімум склянка бурого органічного добрива. Минуло чимало часу, перш ніж він знову зміг їсти з нормальним апетитом.

Енергія землі була для нього дещо далекою і незрозумілою. Та він навчився вправлятися з іншою, не менш цікавою силою — з фінансами. Батько казав Керлу, що гроші — це просто еквівалент енергії. І, як будь-яка енергія, вони постійно повинні бути в русі. Тому протягом багатьох поколінь їхня родина займалася інвестуванням. 

Керл намагався навчити цьому і Альєнну, але швидко зрозумів, що їй ближча енергія землі. Дружина слухала його поради і навіть успішно слідувала їм, ось тільки ентузіазму ніякого в її діях не було. Одного разу вона попросила Керла допомогти їй садити троянди в їхньому саду (тоді вони ще жили в Норвегії, на батьківщині Керла). Жінка показала, як це робиться, йому потрібно було тільки повторювати її дії. Нічого складного. Але саме це змусило Керла зрозуміти, що значить для людини займатися не своєю справою.

На превелику радість чоловіка, син виріс лише зовні схожим на матір. Задатками економіста він пішов в рід Ромархів. Коли Ендрю виповнилося три роки, Альєнна почала грати з ним в кубики з алфавітом, а коли хлопчик досяг шестирічного віку, Керл залучив його до гри «Монополія». І син досить легко і швидко, тим більше для свого юного віку, навчився грати. Керл ніколи не піддавався. Він вважав цю тактику неприпустимою.

— Нехай розуміє, що для виграшу необхідно пізнати всі тонкощі гри, а не тиснути на жалість, — говорив Керл Альєнні, яка часом дорікала йому тим, що він занадто суворий до дитини. 

Протягом усього подальшого життя сина, батько навчав його не лише настільним іграм, але і операціям зі справжніми фінансами. У шістнадцять Ендрю вже успішно здійснював купівлі/продажі на валютній біржі, а в сімнадцять почав самостійно підбирати об'єкти для інвестування. На той час у нього вже був чималий особистий капітал, який він міг би вкладати. Кожну угоду він неодмінно обговорював з батьком. І якщо Керл говорив, що якийсь із підібраних сином варіантів ніколи не стане активом, Ендрю беззаперечно довіряв його прогнозам. Навіть коли йому здавалося, що батько не має рації або просто не бачить перспектив певного проєкту, все ж, покладався на нього.
«Так не може тривати завжди, — картав він сам себе за це. — Мені треба навчитися діяти самостійно, розвивати власне чуття і довіряти йому».
Але проходив якийсь час, і хлопець бачив, що відкинуте батьком справді було безплідним.

— Та, скажи, ти ясновидець? — якось запитав він Керла.
— На зір поки не скаржуся, бачу досить ясно, — у своїй звичайній манері віджартовувався той.
— Ні, я про інше, — Ендрю не хотілося відмовок.

Він бажав знати секрет його успіху.

— Як тобі завжди вдається заздалегідь визначити, яка угода буде вигідною, а яка — провальною? Адже було безліч випадків, коли за всіма розрахунками, та й за логікою речей, проєкт мав би бути успішним, але ... Але ти казав, що це марна трата грошей, і, в результаті, все так і виходило.