Лальєн та скелети в її шафі

Вдихнути свіжість ранкового океану, закрити очі, притиснутися до коханого, відчути дотик новознайденої подруги — тієї самої, з якою тільки познайомилася, а ніби знаєте одна одну все життя. Швидше за все, це пов'язано з тим, що ваші хлопці дружать ще з середньої школи. Ви з різних країн, у вас дуже різні життя, захоплення, навіть рідна мова — доводиться спілкуватися англійською. І ніщо з цього не заважає вам відчути, як чудово зустріти когось настільки близького десь на тропічному острові.

Лальєн примружилась, вдивляючись в коралове небо над діамантовими хвильками біля самого горизонту. Погляди Ендрю, Рема й Аніти були спрямовані туди ж. Всі вони чекали третю пару — Роса і його юну кохану, яку ніхто з них ще не бачив вживу, лише в Інстаграм.

Коли на горизонті з'явився білий катер, дівчата на березі вже стрибали й махали руками. Хоча з океану їх ще навряд можна було б побачити. Хлопці теж чекали гостей з нетерпінням, але зберігали більше спокою. Лальєн спостерігала всю цю щасливу картинку ніби одночасно з двох ракурсів: своїми очима і зі сторони — так, як довгий час спостерігав за нею Анонімус, використовуючи смартфон дівчини та девайси її друзів. Це було в уже, здавалось би, забутому минулому. Але емоційна тінь, якийсь фантомний страх не дозволяли Лальєн бути щасливою на сто відсотків навіть в такий ідеальний момент її життя.

Вона не могла втримати себе в цьому моменті щастя. За нею завжди котилася її невидима валіза. У ній зберігалися всі пережиті дівчиною страхи, ввесь відчай і всі розчарування. Іноді вона намагалася розібратися в усьому цьому багажі. І в неї виходило. Майже. Лальєн запевняла себе, що спогади про маніакально-мстивого хлопця з університету не зможуть отруювати кожен момент її життя, не заважатимуть їй довіряти іншим чоловікам. Минув рік, Жак-Маніяк за тисячі кілометрів океану і суші, можливо, йому допомогла психотерапія, якщо ж ні, її він все одно вже ніколи не дістане. Але якби ж в її валізі була тільки одна дивна історія.

Лалі (так ласкаво називала її мама) народилася і виросла в Парижі. Не просто в Парижі — в Пассі, одному з найрозкішніших округів міста. Її батько, месьє Кевар, володів брендом «Винний граф» і маленьким скромним заводиком з виробництва вовни. Один зі спадкоємців роду джентрі, колись зневаженого за підприємницьку діяльність, яка за два століття принесла чималі статки. Мати, мадам Кевар, в дівоцтві де Ланье, — вишукана аристократка теж із розкішною спадщиною. Батьки Лальєн були багатими, відносно здоровими і з непересічною зовнішністю. Дівчинка мала стати однією з найщасливіших дітей на цій планеті. З народженням Лалі сім'я Кевар, і без того не схильна до смутку, злетіла на саме сьоме небо. Де протрималася цілих п'ять років. Після чого пухнасті рожеві хмари під ними почали танути і всі троє впали на тверду, холодну землю, позбавлену співчуття до своїх безтурботних створінь, які надумали зраджувати їй з небесами.

Через п'ять років після народження дочки, месьє і мадам Кевар зважилися народити ще одну дитину. Початок нового життя було успішно закладено, але, як виявилося, це був початок не життя, а смерті. Мадам Кевар, зовсім ще молода і, здавалося б, повна сил, покинула цей світ на третьому місяці вагітності. Горе месьє Кевара було таким сильним, що, напевно, звело б його з розуму, якби не Лалі. Попри свій юний вік, дівчинка добре усвідомлювала все, що відбувалося. Вона знала, у неї більше не буде ні сестрички, ні братика, ні мами. Але дух її був міцний і Лалі не зламала ця втрата. Єдине, чого боялася дівчинка — втратити ще й батька. Тому твердо вирішила зробити для його порятунку все, що вона могла в свої п'ять з невеликим років. Перш за все, Лалі стала частіше обіймати його і нагадувати, що він — все, що у неї залишилося, а вона — все, що залишилося у нього. Звичайно ж, месьє Кевар і так це розумів, але з крихітних рожевих вуст дочки слова звучали особливо зворушливо, сильніше врізалися в серце. І він мав намір присвятити всього себе і весь свій час Лалі. Йому хотілося бачити в ній продовження дружини, хотілося, щоб вона виросла її новою версією. Ось тільки цього ніяк не могло статися — з моменту свого народження Лалі була схожа виключно на  батька: таке ж червонувато-руде волосся, високе чоло, повні губи, золотисто-медові очі і молочно-біла шкіра. Нічого спільного з мадам Кевар, на досконало пропорційному обличчі якої, обрамленому каштановим волоссям, живим космічним вогнем горіли найчистіші блакитні очі. 

Згодом месьє Кевар, не без жаху, почав впізнавати себе ще й в характері дочки. Періоди бездоганної старанності несподівано змінювалися сплесками протесту проти всіх встановлених правил і ексцентричними витівками, після чого знову наставав етап затишшя, тільки затишшя це було депресивним. Месьє Кевар дуже добре пам'ятав, що ріс таким же. Врівноваженим, відповідальним і благонадійним чоловіком він став лише після зустрічі зі своєю дружиною. Не після першої ж зустрічі, але після тривалого цілющого впливу її світлої натури на нього, який вічно тікав від власних демонів.

— Хто б міг подумати, що демони передаються у спадок, — сказав він дочці, коли після двотижневої втечі в її тринадцять років, вона силою була повернута назад, в сімейне гніздо.

— Ти міг подумати, татку, — тут же знайшлася з відповіддю вона, — це ж твої демони.

Він був здивований — після народження дочки вони вже ніяк не проявлялися в ньому, і вона бачила батька лише з кращої сторони. Але, певно, його демони просто переселилися в неї, при цьому, не забувши розповісти їй, хто вони і звідки.

Вже з семи років Лалі була просто нестерпною дитиною: відмовлялася виконувати домашні завдання, хоча при цьому в школу ходити любила, викидала всілякі фокуси гувернанткам — доводилося міняти їх мало не щомісяця, різала сукні, якщо вони раптом переставали їй подобатися (тільки нові, ще жодного разу не одягнені, могла оминути така доля), а порцелянових ляльок з диким захватом розбивала об стіни. Коли одна з гувернанток, спеціально запрошена з США паризьким агентством, заявила, що дівчинку варто зводити до психолога, і, можливо, не завадить давати їй заспокійливе, месьє Кевар сам розірвав контракт у неї перед носом.