Частина друга

Тихо дрімаючи у своїй кімнаті, ти несподівано відчуваєш, як тебе обіймають, а ніжний голос шепоче:

— Прокидайся, сонько, скільки можна спати?

Здивування вирвало мене з обіймів Морфея, і я розплющила очі. Переді мною стояв Фред, його обличчя сяяло усмішкою, а очі сяяли теплом. Він нахилився ближче, його губи майже торкнулися моїх.

— Джеймс? Що ти тут робиш?" - вигукнула я, відштовхуючи його з легким соромом.

— Ну як же я міг не прийти до тебе, - відповів він, нахилившись наді мною.

Фред нахилився ближче до мого обличчя, а потім до губ. Проте, перш ніж він встиг мене поцілувати, я голосно вигукнула: 

—  Ні, не треба, це неправильно... - прошепотіла я, відчуваючи, як рум'янець заливає мої щоки.

Раптом все зникло, немов нічого не було. Я знову опинилася в своїй кімнаті, оточена ранковою тишею. Це був лише сон, але такий реальний, такий живий...

—  Що ж це було? - подумала я, кидаючи погляд на годинник. —  Вже час вставати...

Сьогодні перший день навчання після канікул, але мої думки далекі від лекцій і конспектів. Я не можу зосередитися на уроках, адже мене постійно відволікають думки про Фреда і те, що сталося уві сні.

З моїх думок мене витягнув викладач, який зайшов в аудиторію. Слідом за ним зайшла мені вже знайома фігура. Хлопець чиє ім'я я вже знала - Пітер. 

Серце калатало в грудях, мов птах у клітці. Пітер? Що він тут робить? Мої очі ковзнули по його обличчю, шукаючи відповіді, але він був зосереджений на викладачеві, ніби не помічаючи мого хвилювання.

Лекція тяглася вічно, кожне слово луною відбивалося в моїй голові. Я крадькома кидала погляди на Пітера, намагаючись розгадати таємницю його появи. Мої думки кружляли, переплітаючись з обривками сну про Фреда. Чи був це просто сон, чи щось більше? Чи можу я ігнорувати те, що сталося, і просто продовжити навчання?

Нарешті, дзвінок на перерву пролунав, вивільняючи мене з кабінету. Я вийшла на коридор, ступаючи назустріч гамірному потоку студентів. Мої очі шукали Пітера, і незабаром я знайшла його, оточеного групою друзів. Він помітив мене і посміхнувся, кинувши мені коротке "Привіт!".Я підійшла до нього, вагаючись.

—  Що ти тут робиш? - вирвалося з моїх уст.

—  Я перевівся сюди, - відповів він, ніби це було само собою зрозуміло. —  Хочeш прогулятися?

Я кивнула, не вірячи своїм вухам. Прогулянка з Пітером? Це було майже неймовірно. Ми вийшли з будівлі університету, і я відчула, як свіже повітря наповнює мої легені. Мої думки почали заспокоюватися, і я змогла зосередитися на тому, що мене оточувало.

— Здається, ти сьогодні якась задумлива, — зауважив Пітер, коли ми вже сиділи за столиком з чашками кави.

— Так, просто багато думок, — відповіла я, не бажаючи вдаватися в деталі.

— Можливо, хочеш про це поговорити? — його голос був теплим і заспокійливим.

— Це довга історія, — сказала я, усміхнувшись. — Але дякую за пропозицію.

Ми продовжували розмовляти про все на світі, і поступово я відчула, як напруга в мені почала спадати. Пітер виявився чудовим співрозмовником і новим другом, якого я так потребувала в цей момент.

Пітер розповідав мені про свої плани на майбутнє, про свої мрії та прагнення. Я слухала його, захоплена його щирістю та ентузіазмом. Зdáлося, що сон про Фреда та мої тривоги відступили на другий план.

***

Раптом телефон у моїй кишені завібрував, вирвавши мене з приємної розмови. На екрані з'явилося ім'я Софі.

— Ой! - вигукнула я. — Я зовсім забула, що ми домовлялися йти в кіно!

— Нічого страшного, - заспокоїв мене Пітер. — Можемо перенести зустріч на інший день. А зараз я проводжу тебе додому, добре?

Я кивнула, трохи засмучена, але вдячна за його розуміння.

Дорогою додому ми ще трохи поговорили, а потім Пітер зупинився біля мого під'їзду.

— Я можу тебе поцілувати на прощання? - спитав він, трохи соромлячись.

Я трохи повагалася, адже все ще не оговталася від сну про Фреда, але щось у щирому погляді Пітера змусило мене відповісти згодою. Наш поцілунок був коротким, але ніжним, і в ньому відчувалася якась іскра, яка давала надію на майбутнє.

— Я завтра тобі напишу, - прошепотів Пітер, коли я вже заходила в під'їзд.

Я кивнула і помахала йому рукою. Мої щоки палали, а в серці вирували нові, незвідані почуття. Цей день виявився сповненим сюрпризів, і я з нетерпінням чекала, що принесе мені доля далі.

Наступного дня я прокинулася з відчуттям легкості та щастя. Сон про Фреда вже не здавався таким жахливим, а думки про нього не лякали мене так, як раніше. Я з нетерпінням чекала зустрічі з Пітером, адже відчувала, що між нами є щось особливе.

Цей день став початком нової глави в моєму житті. Я знайшла нового друга, можливо, навіть кохання, і забула про свої тривоги та страхи. Майбутнє здавалося не таким лякаючим, а навпаки - сповненим нових можливостей та щасливих моментів.

Про кіно з Софі я зовсім забула. Мої думки були зайняті Пітером. Я постійно перевіряла телефон, очікуючи його повідомлення. І воно не забарилося.