Розділ 15. У якому Тая не хоче ухвалювати важливе рішення і придумується план

Тая за всім тим дійством спостерігала з вікна, посміюючись та, якщо відверто, трохи зловтішаючись. Розмов, звісно, вона не чула, але зрозуміла, що, певно, кепкують із незграбної Таїнелли.

Вирішила, що приєднається до тої розваги, хоч трохи поспостерігає за тим, як принц почувається у тілі ним же приниженої. Цікаво, чи зрозумів уже абсурдність такого ставлення до ельфів з іншим кольором волосся?

Однак не судилося. Бо зайшов Драфт і повідомив, що від принца Елія прибув гонець, з яким треба терміново зустрітися.

Тая крокувала у кабінет, трохи хвилюючись. Бо вирішувати державні справи – це не робити компліменти сестрам і тримати за руку батька. Це велика відповідальність. І, дійсно, питання було нагальним і надзвичайно важливим.

– Ваша Високосте! – низенько поклонився гонець Таї, яка зручно вмостилася в крісло. – Ваш брат написав вам листа, у якому повідомляє важливу новину й просить сприяти якнайскоріше у розв’язанні цього питання. Принц Елій просив надати відповідь терміново.

На щастя, із читанням у Таї також не виникало проблем. Якимось магічним чином розуміла написане. Елій писав про те, що їм вдалося відігнати темних ельфів аж до їхньої фортеці, яку військо світлих взяло в облогу. І все складується дуже вдало для їхньої перемоги, однак він потребує провіант та посилення. Тож Елізарій, як відповідальний спадкоємець престолу, повинен терміново зібрати й відправити на поміч Елію підмогу. Сподівався молодший брат, що дивне ускладнення від поранень старшого брата вже минулося. Але якщо ні, то він, Елій, керуватиме військом одноосібно. І нехай краще його улюблений брат цілковито одужує вдома. А з самопроголошеним королем Андрусом трапилася якась халепа. Достеменно ніхто нічого не знає. Ходять чутки, що він чи кудись зник, чи помер. Однак невідомо, де поділося тіло. Зрозуміло, що без керманича нічого заколотникам не світить. І рано чи пізно фортеця впаде.

Тая відклала листа й задумалася, ховаючи очі від очікувальних поглядів Драфта та гонця.

– Що ж, я обов’язково надам відповідь, але трохи згодом. Іди поки відпочинь, поїж, а завтра зранку вирушиш зі зворотним листом, – треба було переговорити зі справжнім Елізарієм або хоча б обдумати правдоподібну відмову.

Гонець поспішно вийшов. А в очах гнома Тая знову помітила осуд.

– Мій принце, ви збираєтеся в подорож з ельфійкою, але залишаєте королівство напризволяще, а ймовірну перемогу – Елію? Ви ж розумієте, що зобов’язані вирушити на підмогу вашому брату.

– Так треба, Драфте, – злилася на Елізарія, а роздратовано відповідала вірному помічникові. Адже якби зізнатися, то не довелося б вигадувати всі ці відмовки. – Іди. Я хочу побути на самоті. О, до речі, ти знайшов того гобіта Герберта?

Згадався Таїсії зовсім випадково їхній невдачливий шпигун та непродуманий план. 

– Так, знайшов, провів у палац і посадив у комірчину. Він нагодований і вже не боїться, чекає ваших розпоряджень.

– Ну то й добре. Потім скажу, що із ним робити. Іди, Драфте, залиш мене.

Тяжка була ноша спадкоємця престолу. Тая не поспішала приєднатися до Кларисси й принца, які десь зникли в закутках парку.

Підійшла до вікна, відчинила його, розстібнула верхній ґудзик батистової сорочки й вдихнула свіже повітря.   

Скільки переваг у жіночій слабкості. Була б зараз у тілі Таїнелли фон Фібуц, радила б батькові, які  нові технології використати для виготовлення сидру. У цьому світі й не чули про такі. І горя не знала б.

Чому взагалі вона завжди все тягнула самотужки? Контролювала Андрія, керувала ним, як хотіла. Ну, добре, її посада вимагала владності, рішучості, управлінського хисту. Але ж вдома вона могла б віддавати лаври правління йому, відчути себе хоч на мить слабкою жінкою. Проте завжди надокучала ця нав’язлива думка, що він обов’язково все зіпсує і зробить не так, що він безхарактерний та нездатний ухвалити правильні рішення. А чому правильними були лише ті його дії, які подобалися Таї?

От і мала тепер чоловіче тіло й владні необмежені повноваження, але ж так хотілося їх позбутися.

«Треба продумати добре план зникнення», - нагадала собі Тая і мусила йти шукати своїх спільників. Але хотілося уникнути зустрічі з білявими ельфійками. Тож обійшла з іншого боку парку й, ховаючись за високими вистриженими кущами, просувалася вглиб та виглядала примітну сукню Таїнелли серед буйно порослих квіткових клумб.

Коли Тая, обережно пролізаючи крізь квітучу азалію, побачила дві тендітні постаті у захищеній від зайвих очей альтанці, то в неї навіть виникло якесь співчуття. Вони сиділи на відстані й тихо про щось розмовляли. Таїсія прослизнула непомітно до самої альтанки й підслухала відверту розмову.

– Ти обіцяв мені, що я буду королевою. У нас ось-ось мало б бути весілля, Елізарію. А тепер... Що з нами буде? Ти повернеш собі своє тіло? Це така мука, коханий, – горювала Кларисса, аж сльози лилися рікою. – А ти й не дивишся на мене, відвертаєш очі. Візьми хоча б мене за руку. 

– Ти виставила мене на посміх. Це було підло, – стиснув губи Елізарій. – Не розумію, Клариссо, навіщо ти це влаштувала? Я гадав, що між нами є повага, а ти так вчинила.

– А я вважала, що між нами є довіра, – не змовчала принцеса. – Натомість таку важливу новину я дізнаюся випадково й не від тебе. І здогадуюся, що ти й не розповів би мені ніколи.