Розділ 14. У якому трапляється бійка та грають у фанти

Таїсія у свої покої поверталася дуже задоволеною та щасливою. Адже такі душевні та щирі були посиденьки в оранжереї.

І треба було йти в королівський парк шукати Герберта, але якраз Кларисса із фрейлінами після смачних тістечок вирішили здійснити променад на свіжому повітрі. Тож Тая згадала про нібито нагальні справи й попрямувала до себе.

Проте в кімнаті принца чекав на неї неприємний сюрприз. Сам принц – дуже розлючений та невдоволений. Відразу й звинувачувати почав, навіть не дав слово мовити Таїсії.

– Ти геть знахабніла, приблудо з іншого світу! Забагато на себе взяла. Я маю бути тут, в палаці, щоб ти випадково чогось не накоїла. І так вже чутки між слугами ходять, що нібито принц Елізарій перевернув життя королівської сім’ї з ніг на голову й з війни геть інакшим повернувся. Ми про таке не домовлялися! Ти не повинна бути мною, а лише вдавати мене!

– Ти сам винний, принце, – так само жорстко відповідала йому Тая. – Ти не шануєш батька, зневажаєш сестер, ворогуєш із братом! Не довіряєш нікому, навіть Драфту й Клариссі! Ти – самозакоханий егоїст, який навряд чи когось любить, крім себе!

– А це вже не твоя справа! – не погоджувався принц із доводами Таї.

– А от знаєш, я гадаю, це все перенесення трапилося невипадково, – раптом висловила своє припущення Таїсія. – І моє потрапляння у твоє тіло не було помилкою. Можливо, варто не завтра вирушати до тих лабіринтів, а через тиждень? Щоб я навела лад у твоєму житті, принце Елізарію!

Насупилося чарівне личко Таїнелли й вже навіть якісь нові образи й звинувачення мали б бути озвучені, однак обоє почули, як різко відчиняються двері. Не встигла Таїнелла й сховатися у суміжну кімнату чи потаємний хід, бо влетіла, мов фурія, розлючена Кларисса.

– Так я і думала, – прошипіла гнівно. – Нагальні справи в нього! Я спеціально збрехала про прогулянку в парку, бо цікаво стало, що ж ти робитимеш. Чи не підеш шукати ту руду знайду. І, виявилося, я маю рацію. Начувайся, потворо!

Те, що відбулося потім, було дуже вже неочікуваним для Таї, та й для принца також. Адже принцеса Кларисса блискавично підбігла до Таїнелли-принца й схопила за густе волосся чарівного вогняного кольору. Із силою смикнула, ще й вдарила головою об дерев’яну вирізьблену візерунками опору, на якій тримався балдахін.

– Я тобі покажу, тварюко, як красти чуже кохання! – верещала Кларисса й дряпала довгими нігтиками обличчя Таїнелли.

Балдахін із тріскотом завалився на ліжко й на зціплених у бійці ельфійок.

Принц намагався затулити обличчя руками, але ж не міг дати здачі, лише ухилявся як-небудь від гострих нещадних порізів. І вже й проступала на чарівному ластовинні Таїнелли багряно-червоні смужки крові.

Таїсія не могла такого допустити, щоб понівечили її тіло ще до того, як вона в нього потрапить, тож кинулася рознімати бешкетниць. На крик прибіг Драфт і охоронець.

– Нікого не пускайте! Я все владнаю, – вигукнула Тая, захопивши вже руки Кларисси. – Драфте, зачини двері й нехай ніхто до нас не заходить. Це мій наказ!

А відтягнувши Клариссу від оторопілої рудої постраждалої, Тая спересердя зірвалася саме на принцові.

– От бачите, Ваша Високосте, до чого призводить недовіра! Я так і знала, що принцеса Кларисса якимось чином довідається. Лише гірше зробили.

Кларисса, важко дихаючи, начебто трохи заспокоїлася у міцних обіймах, але спантеличено зиркала на обох.

– Я не справжній Елізарій, принцесо, – прийняла рішення зізнатися Тая. От титул принца чи колишня посада значно впливали на її рішучі вчинки. – Я потрапила в тіло вашого нареченого якимось магічним чином. А він опинився у тілі Таїнелли фон Фібуц.

А потім Тая коротко розповіла про їхню зустріч і відвідини ента, відпустивши вже нарешті Клариссу. А несправжня Таїнелла тим часом витирала мокрим рушником своє роздряпане обличчя. Проте не вірила принцеса, дивилася насторожено на обох і очікувано промовила:

– Гарна спроба, Елізарію, але я радше повірю в те, що темні ельфи перемогли, ніж в те, що ви обмінялися тілами.

Та тут на допомогу прийшов справжній принц.

– Це правда, моя перлинко. Я мав би тобі, напевно, відразу зізнатися. Однак не сподівався, що ти повіриш. Але я зможу довести свою істинність. Так, я розказав їй, що ти любиш пестощі вух та коли тебе називають перлинкою. Однак є багато між нами того, чого ніхто не знає. Дозволь я дещо скажу тобі на вухо, – і примирливо руки підійняв, обережно ступаючи у напрямку розпатланої принцеси.

– Я можу залишити вас наодинці, – підіграла Тая й поглянула на Клариссу. – Але я маю бути впевнена, що ви, Ваша Високосте, не нашкодите цьому тілу, бо мені б не хотілося переноситися в каліку.   

– Ні, залишайся, – покомандувала Кларисса. – Але відійди на відстань. Я хочу поставити цій…особі декілька питань.

Таїсія поспішно відійшла в інший кут кімнати. Якесь полегшення нахлинуло на неї, бо ж у будь-якому разі приставання Кларисси точно припиняться.

І поки принц із подертим обличчям рудої ельфійки щось шепотів на вухо срібноволосій, Тая відвела очі й роздивлялася глуху стіну. Але доносилося  до неї: «наша перша ніч…на мерехтливих водоспадах…твій поцілунок…моє зізнання…»