Розділ 12.1…і підлабузнюється до Кларисси

Та картина, яку вона побачила на першому поверсі біля центрального входу, дуже їй не сподобалася. Адже принцеса Кларисса разом із двома своїми фрейлінами оточила колом бідолашну Таїнеллу й, очевидно, манірні ельфійки ображали та глузували з неї.

Тая вже злякалася, що, можливо, принц щось учворив. Але ні! Розчервоніла, мов запечений буряк, Таїнелла стояла в скромній сукенці й вперто мовчала, стиснувши міцно губи й схрестивши на грудях руки.

– Ви подивіться на цей жахливий колір волосся. Рудий, мов прогнила морквина, – зневажливо сміялася одна з фрейлін.

– А я у саду бачила слимаків такого кольору. Які ж вони мерзенні! – підтримала її друга.

– Ні, мої любі подруги, цей огидний колір нагадує мені таргана. Хоча враховуючи те, що наша знайда чавила яблука на сидр, то й називатимемо її прогнилим яблучком. Ой, ні, краще хитрою лисицею! Адже лисиці так підло вчиняють: крадуть дрібну птицю у фермерів, чи не так?  – усе ніяк не могла підібрати прізвисько принцеса Кларисса. – Зізнавайся, ти хотіла потрапити в королівський палац, щоб щось поцупити? Раджу вам, подруженьки мої, пильнувати свої прикраси. Бо ця приблуда сьогодні є в палаці, а завтра її виженуть геть.  

Однак ніхто із красномовних красунь не наважувався нашкодити жертві фізично. Лише шпигали уїдливими словами, аж поки не наблизилася Тая. Той сповнений люті погляд ображеної рудої ельфійки навіть її насторожив. Певно, буде усім балакучим блондинкам прочуханка, коли принц повернеться у своє тіло.

Тая не знала взагалі, як вчинити: захищати Таїнеллу чи вдавати, що нічого не відбувається? Вирішила, що важливіше не гнівити принцесу Клариссу, тож підійшовши непомітно ззаду, схопила тендітні пальці майбутньої дружини принца й навіть легенько їх погладила.

– Срібна моя перлинко, що це за судилище ви тут влаштували? – сказала начебто рівним, байдужим тоном. – Ти ж обіцяла мені не чіпати її.

– А ніхто її й не чіпає. Хіба ти бачиш якісь синці чи фізичні ушкодження? Так…обговорювали цей огидний колір волосся, – відповіла принцеса, награно мило усміхаючись. – Ти ж сам казав, що чистокровними можуть бути лише ельфи зі світлим кольором волосся. І твій батько навіть закріпив це на законодавчому рівні. Тож я взагалі не бачу ніякої проблеми. Нехай не вештається палацом, а йде на кухню чистити посуд. Скажи Драфту, що це мій наказ! – гаркнула вже на Таїнеллу. – І щоб носа не сміла показати звідти. Знай своє місце, знайдо. Зрозуміла?

Здавалося, що Таїнелла зараз вибухне, розчервонілася, мов гаряча жарина, й тяжко дихала. Але чомусь не жаль відчувала Тая, а зловтіху. «Так тобі й треба, сам винний, що занадто гордовитий», – думалося їй. Та ще й із жіночої солідарності образливо було трохи за Клариссу.

Тобто одружуватися з нею принц збирався, а довіряв їй п’яте через десяте. Зізналися б правдиво – нічого б такого не було. Ні ревнощів цих безглуздих, ні цькування Таїнелли.

Знову так недоречно згадався її Андрій. Той точно ніколи не брехав. Усе, що питала Таїсія, щиро й розповідав. І раптом схотілося Таї принца покарати.

– Солоденька моя перлинко, – звернулася Тая до Кларисси. – Якщо ця ельфійка так тебе дратує, то, можливо, нехай повертається до свого батька? Це було моє хибне рішення забрати її в палац. Навряд чи з неї вийде гідна фрейліна. Сьогодні ж після сніданку хай вирушає додому.

Ледь не розсміялася, дивлячись у свої ж світло-карі очі. Бо там був такий спектр емоцій, що й не передати. Більше злості, звісно, але й подив, страх та презирство. Але впевнена була чомусь Тая, що принц ніяк не заподіє шкоду тілу цієї юної ельфійки.

А вона пояснить йому своє рішення як намір врятувати його ж стосунки.

– Ну то й добре! Нехай забирається, – хмикнула зневажливо Кларисса й пішла до бенкетної зали, гордовито піднявши голову.

Тая підморгнула принцові підбадьорливо й по-змовницьки. Може ж здогадається до вечора десь сховатися. А на світанку їх обох тут вже не буде.

Сімейний сніданок у легкій та невимушеній атмосфері проходив. Тая обсипала компліментами сестер принца, вислуховувала хвалебні оди Корнелії на свою честь, висловлювала безмежну вдячність матері. І здавалося, що підставний принц зумів наповнити бенкетну залу родинним теплом, затишком та радістю, яких давно тут не було.

А вже коли перемістилися чаювати з солоденькими тістечками в оранжерею палацу, то й взагалі всіх присутніх ошелешив неочікуваний візит короля.

Ослаблений він сів у плетене крісло й просто спостерігав, як серед розмаїття екзотичних рослин, квітнуть красою біляві представниці його сімейства й найближчого оточення. Таїсія примостилася біля нього ближче й просто тримала за руку та усміхалась. 

І якщо Тая намагалася поліпшити стосунки принца з його рідними, поводячись сердечно та доброзичливо, то Андрій поміж тролів ставав владним та жорстким, бо саме цього потребувало його оточення.