Розділ 12. У якому Таїсія бере на себе забагато

Співочий ранок увірвався у відчинене вікно покоїв принца не лише милозвучним щебетом пташок, а й натхненними очікуваннями та веселим запалом. Адже прокинувшись, Тая вирішила, що перед від’їздом, обов’язково зробить те, що запланувала. Налагодить стосунки із сестрами й спробує ще раз розрадити короля.

Після учорашнього читання в бібліотеці Елізарій і Таїсія вирішили, що цей день проведуть у приготуваннях до втечі, а на світанку наступного дня вилетять удвох на Буцефалі до долини ентів. Вирішили використати Герберта. Якщо гоблін міг так чудово пародіювати голоси, то зачинити його в покоях принца та й по всьому. Вигадати якусь хворобу чи раптове погіршення стану, щоб була вагома причина, чому принц не виходить зі своєї кімнати, й швиденько провернути обмін тілами.

Багато непродуманих нюансів було в цьому плані, але іншого не мали. Принц хотів якнайскоріше отримати своє тіло, Тая прагнула позбавитися надмірної уваги Кларисси.

До речі, пропозицію розповісти все своїй нареченій принц відразу відхилив.

– Я майже довіряю Клариссі, але хтозна, що трапиться між нами в майбутньому й чи не захоче вона позбавити мене влади й правити замість мене. Ти уявляєш, як мої вороги зможуть використати факт потрапляння в інше тіло, – категорично заперечив Елізарій.

«Що ж це за кохання без довіри», – подумалося Таї, але сперечатися з принцом вже не стала. Бо й сама не завжди довіряла своєму Андрію. Тож повчати інших не мала права.

І так вони розуміли обоє, що доведеться зізнатися декому хоча б частково. Драфту вирішили сказати, що принц із Таїнеллою усамітниться на якийсь час біля мерехтливих водоспадів. Було таке романтичне місце в ельфійському королівстві, яке полюбляли закохані. Бо кришталево чиста вода, спадаючи плавними каскадами, утворювала чарівне мерехтіння, яке захоплювало своїм райдужним сяйвом.

Елізарію чомусь було легше все обґрунтувати  зрадою, ніж обміном тілами.

Але Таїсія вже й не наполягала. Принцові видніше, як вчинити.

Тож майже без докорів сумління повідомила цю новину гному, який допомагав Таї збиратися до сніданку.

– Послухай, Драфте, я дуже розраховую на твою допомогу й пораду. Мені треба на день, можливо, на два, побути наодинці із Таїнеллою. Ти зможеш допомогти приховати мою відсутність у палаці? – і поглянула на гнома, очікуючи, чи не порадить щось дієвіше. – Усе повинно виглядати так, нібито я перебуваю у своїх покоях, і якась несподівана хвороба в мене виявилася. Але от хвилююся щодо Кларисси. Чи не буде вона занадто нахабною у бажанні побачити мене? І можливо буде якось стримати її?

Драфт, заплітаючи світле волосся принца в тугу косу, насупився невдоволено, однак не дорікнув. А шанобливо промовив:

– Мій принце, я міг би підливати снодійний засіб принцесі Клариссі під час вечері, але якщо вона спатиме й вдень – це буде занадто підозріло. Навіть не знаю, що й вигадати, – замислено відповів. – Ба більше, принцеса й сама здогадається, що щось не так, якщо увесь час їй хотітиметься спати. Це все занадто ризиковано. І треба придумати якусь вагому причину для інших, чому ви не виходите зі своїх покоїв, і яке ж раптове захворювання з вами трапилося.

– Так, Драфте, після сніданку все продумаємо. До того ж у мене з’явився несподіваний помічник, – і Тая розповіла про Герберта, якого ще треба було відшукати в королівському парку й нагодувати.

Драфт із розумінням кивнув і сказав, що про все подбає.

А Таїсія спершу вирішила відвідати короля.

Його вигляд був значно кращий. Одягнений в чистий одяг, усміхнений та не такий блідий, як напередодні. До того ж здалося Таї, що він навіть зрадів, коли побачив сина.

– Елізарію, ходи сюди. Сядь біля мене, синку, – поплескав долонею по ліжку.

Тая підійшла й сіла на ліжко, лагідно взяла короля за руку.

– Я все думав над твоїм словами. Скажи мені, чи дійсно ти не прагнеш влади? Тобі не важливо бути королем чи принцом? Мені просто здавалося, що я стою на твоєму шляху. Я заважаю тобі розправити крила й бути тим, ким ти хочеш, – аж бринів голос короля від хвилювання.

Якою ницою та безжальною здавалася Таїсії позиція принца. Змусити батька повірити в те, що він перешкоджає синові у його цілях. Чи могла розвинутися хвороба на тлі якогось почуття провини та непотрібності? Могла, звісно. Як там ент сказав: «Він сам вже не прагне цього царювання». Енергію життя треба пробудити в ньому. А зробити це найкраще, переконавши його в тому, що він необхідний синові.

Тому Тая взяла на себе сміливість пообіцяти те, що Елізарій, напевно, не виконає. Не думала в ту мить про наслідки й про те, як справжній принц потім виправдовуватиметься. Їй хотілося викликати усмішку на обличчі в цього нещасного ельфа та полегшити його страждання.

– Батьку, я повторюю те, що сказав тобі вчора. Я відмовляюся від престолу. Так, я буду твоїм спадкоємцем, але поки в мене замало досвіду, недостатньо знань і навичок управління королівством. Ти потрібен мені, як взірець, як батько, на якого я зможу спиратися. Я зробив велику помилку, якщо не казав тобі раніше, але я люблю тебе. Я пишався тобою завжди й прагнув наслідувати тебе у всьому. Ти бачиш, як ми схожі, – Тая провела пальцями по обличчю, торкнувшись старечих зморщок, чола, впалих щік. – Пробач мені, батьку, за все. За те, що був егоїстичним, жорстоким, що не цінував тебе. Бо шана й повага до батьків – то фундамент майбутнього мого. Шкода, що я не розумів цього раніше.