Розділ 11. У якому Андрій розмовляє з феєю

Маленька фіалкова фея, як і всі феї, любила пліткувати та збирати чутки. Виявилося, що одна з її подруг якось підслухала розповідь ельфа, що проходив ті лабіринти.

– Там така дивина із ними, що нібито заходиш у якийсь ліс чи печеру, але сильною магією древніх ентів перешкоди щоразу змінюються і ніхто не знає, що на тебе очікує. Начебто навіть якийсь замок випадково вигулькне, чи якесь поселення з незнаними істотами. Різні випробування можуть бути. Ще й небезпека повсякчас. Дивне те місце, тривожне. Ми десятою дорогою його оминаємо. Навіть в долину ентів не залітаємо, бо дуже вже висока концентрація магії там. Але подруга моя, та, яка розмову підслухала, сказала, що багато кому й не вдається вийти з тих лабіринтів. І навіки залишаються служити Великій Енті. Послухай, добрий тролю, а що це ти таке дивне питав про своє тіло та якусь Таїсію?

– Я був одружений. Таїсія – це моя дружина, – гострим лезом шкрябнуло по серцю слово «був».

Багато разів Андрій уявляв собі свій стан після розлучення і лише від думки, що вони розійдуться, було боляче. Навіщо доля поєднує у шлюбах таких зовсім не сумісних людей, як вони із Таєю? Чому виникає між ними кохання?

Запалила вогонь у його серці руда крутія. Вгвинтила своє бачення сімейного життя у крихкі мури фортеці їхньої сім’ї. Але ж вона – жінка. Так і має бути, щоб вирішувала все. Куди шия поверне – туди й голова повертається. Мабуть, Андрієві було не дуже комфортно в їхньому шлюбі. Однак не хотів її засмучувати, не любив сварок. А Таїсія й на голову сіла.

Андрій раптом чітко уявив себе у земному світі померлим та в труні. Цікаво, чи плакатиме Тая? Чи журитиметься за їхнім розбитим шлюбом?

І в ту мить, коли Андрій думав про Таїсію, він усвідомив, що піде в ті лабіринти попри все. Адже якщо його дружина також потрапила в цей світ, то бідолашна може й розум втратити. Таке потрапляння важко осягнути розумом і прийняти себе в новому тілі. Блискавкою вдарила йому в голову несподівана думка. А якщо Тая опинилася у тілі троля? Він – тролиця, Тая – троль! Ні, він повинен дібратися до тієї Великої Енти, щоб спитати про свою дружину й допомогти їй, якщо вона потрапила в халепу. Але спершу треба відвідати поселення тролів.

Хотів розпитати у феї, чи далеко ліс тролів від долини ентів. Ну щоб заразом усі питання розв’язати, але фея першою розбалакалася.

– Але ж тролі не одружуються, у них немає жіночих особин взагалі. Не знаю, як вони там мешкають за глибоким проваллям. Адже ведуть переважно закритий спосіб життя. Навіть ми з подругами туди не літаємо, бо ще й розчавлять своїми ручищами. Хоча мені, звісно, дуже цікаво було б побувати в їхньому лігві. Але боюся, бо вони злі й потворні. Ну, усі, крім тебе, – виправилася Фіалка. – То ти розкажеш мені хто ти насправді?

Зізнаватися в тому, що він – тролиця, Андрій, звісно, не збирався. Занадто мало вони з феєю знайомі, щоб довіряти їй. Хоч начебто й доброзичливо до нього ставилася його нова знайома, але ж соромився. Ба більше, якщо ніхто з темних ельфів цього не знав, то, певно, це була таємниця. Тож сказав їй напівправду:

– Я з іншого світу. У цьому тілі опинився випадково. Мені обов’язково треба зустрітися з Великою Ентою. Нехай або вертає мене знову в мій світ, або переносить в інше якесь тіло, бо в цьому мені складно існувати.

– Ох, бідолашний тролю, – чи повірила про інший світ фея невідомо, проте на Андрія поглянула співчутливо. – Як же ти будеш серед своїх одноплемінників? Ти ж навіть не знаєш, кого як звуть! – правильні питання ставила фея.

Андрій навіть не подумав про те, що не зможе зорієнтуватися в тому лісі тролів. Здатність говорити та розуміти мову, яка магічним чином з’явилася в нього в цьому світі, на жаль, була єдиним бонусом потрапляння. Та ще й допомога цього ніжного створіння.

– А ти багато що знаєш про тролів? – з надією спитав у фіалкової феї. – Вони ж ведуть усамітнений спосіб життя. Ти ж сама щойно казала.  

– Так, але я бачила щонайменше п’ятьох із них неодноразово. Ти, до речі, чомусь найменший за зростом, інші досягають чотирьох та п’яти метрів. І вони дуже жорстокі, мовчазні. І двох слів не зв’яжуть. Мабуть, ти, дійсно, несправжній троль, бо так вже не схожий на тих монстрів своєю поведінкою, – робила компліменти фея, сидячи на кремезному плечі Андрія.

Ой, не хотілося Андрієві йти в ту частину лісу, де мешкали тролі. Однак не мав вибору, треба було їх відвідати, пересвідчитись щодо Таї. Слушна думка раптом осяйнула його.

– Феє, а ти не хочеш зі мною ненадовго зазирнути в їхнє лігво? Допомагатимеш мені раптом щось.

Тендітна красуня задумалася на мить, але потім ствердно закивала.

– Звісно, що допоможу тобі. Ти ж мене врятував та ще й пропонуєш побувати там, де жодна з моїх подруг не бувала. Я буду першою феєю, що побачить життя-буття тролів на власні очі! Але якось треба мене замаскувати. Торбину, мабуть, варто сплести, щоб я там сховалася.

Зрадів Андрій. Добре, що хоч із помічницею йому пощастило в цьому світі.

З в’юнких трав’янистих ліан сплели невелику торбину. Точніше, фея плела із того, що нарвав Андрій. Половину зелені пошматував, половину сяк-так поскладав перед вправною майстринею. Знову злився на себе через свої кострубаті пальці.

Але фея, ховаючи своє сяйливе волосся у сплетену з квітів та трав шапочку, розраджувала його: