9.1…і ледь не викривається

Коли здається, що все йде як по маслу, обов’язково трапляється якась непередбачувана халепа. Натхненна своїм успішним самозванством Тая усміхнено зайшла в бенкетну залу, сіла на чільному місці за столом. Розгубилася спершу від кількості столового приладдя, вдвічі більше було предметів, ніж зазвичай у її світі. Але потім, непомітно підглядаючи, повторювала за сестрами, які сиділи поряд.

А якщо траплялися якісь випадкові огріхи, то Таїсія відразу переводила замислений погляд  у вікно та спостерігала, як темінь поглинає пишний королівський парк і де-не-де одиноко світять запалені ліхтарі.

Поки розносили й подавали страви, королева-мати усе допитувалася про поранення і про бій із тролем. Тая розповідала все, як домовлялися з Елізарієм.

На щастя, вони із Клариссою сидіти трохи поодаль, тож ніякого зазіхання на особистий простір Його Високості не було.

Хоча мати водночас і допомагала, і збивала з пантелику.

- Драфте, нехай вже подають улюблених пряних перепілок, які так любить Елізарій, - щебетала пташкою королева до свого сина, певно, улюбленого. – Тобі зі смородиновим соусом чи з вершковим?

- З вершковим, - байдуже відповіла Таїсія.

- Дивно, - хмикнула королева. – Ти ж завжди любив зі смородиновим.

«То нащо було питати», - сердилася подумки Тая. І вже коли розмова про майбутнє весілля зайшла, то намагалася більше відмовчуватися, або ж покликалася на Клариссу.

- Нехай моя кохана наречена все вирішує. Та й взагалі говорити про весілля, коли ще й Елій не повернувся якось недоречно.

Кларисса насупилася, мов грозова хмара. А королева начебто щойно й про молодшого сина згадала:

- Скажи мені, Елізарію, чи не було між вами непорозумінь та суперечок?

- Ні, матінко. Він – мій брат. Я хочу, щоб крига між нами скресла, якщо вона була.

«От і примирю принца з усіма його родичами», - втішно думала Тая. Але ж зустрілася з красномовним поглядом Кларисси, і вмить згас її запал. «Аби весілля його не скасувалося», - тривожилася за особисте життя принца.

Королева декілька складних питань поставила про високоповажних ельфів, що були у тому воєнному поході. Тая деяких згадала відразу, про деяких відповіла розпливчато. Якось викрутилася.

І все було чудово до того моменту, поки королева-мати не вирішила хвалебними одами потішити свого сина.

- Елізарію, ти уявляєш, Корнелія склала чудового вірша на твою честь. Але вона соромиться його прочитати. Можливо, ти б сам її попросив. Ти ж знаєш, як сестри тебе обожнюють.  

Елізарій, звісно, розказав, що його сестер звуть Корнелія та Офелія. Але от хто із них хто – не пояснив. А юні ельфійки зі сліпучо-білим волоссям були, на диво,  дуже схожі між собою. Одна лишень трохи вища, мабуть, старша.

І треба ж було такому трапитися, що ніхто за увесь вечір до жодної з них не звернувся на ім’я.

От і кліпала Таїсія спантеличено на обох, не знаючи, котру ж просити принца прославляти. Незручна павза тривала пів хвилини, хвилину. Уже й Кларисса із матір’ю відклали столове приладдя й здивовано споглядали, як принц знітився. Ну не міг же він забути сестер? Ба більше, вони не були близнючками, тож відмовки, що переплутав були б неприйнятними.

- Я однаково люблю обох моїх сестер, тож виділяти котрусь із них не хочу, - нарешті знайшла, як пояснити своє мовчання Таїсія.

Але ж переглядалися здивовано ельфійки між собою.

- Дивно, що ти заговорив про любов до сестер. Це якось не характерно для тебе, - королева знову змушувала нервувати Таю. От лише відмовчування і врятує її від цілковитого фіаско.

На щастя, Драфт, який вийшов у винний льох за вином, уже повернувся і підливав п’янкий напій своєму принцові. Тож Тая, підіймаючи келих, слова королеви ніяк не коментувала. Думала про те, як би вже вийти до того магічного розложистого граба, в якому мешкав ент.

Драфт попідливав вино всім, але глек спустошився якраз на келиху Кларисси. Тож гном долив їй п’янкий напій з іншого глечика.

Королева була задумлива й не зводила очей з ошатно вдягненого принца. Таї той погляд аж печінки виїдав, навіть похлинулася вином.

- Я хочу прогулятися наодинці, - буркнула роздратовано, кидаючи розшиту серветку на стіл.

Бо ж ті прискіпливі переглядання аж розлютили її. Підійнялася й попрямувала до виходу, сподіваючись, що гном затримає Клариссу, якщо тій припече наздогнати свого нареченого.

У напівмороці важче було зорієнтуватися, ніж на кресленнях Елізарія, а відшукати граб й взагалі виявилося складною задачею. Добре, що її перестрів дійсний принц, виринув несподівано із-за підстрижених ялин.

- Ну скільки можна тебе чекати? – роздратовано промовив.

А Таїсія, роздивившись у місячній напівтемряві зовнішній вигляд справжнього Елізарія, залишилася вкрай незадоволеною.