Розділ 9. У якому Тая намагається уникнути поцілунків

Упізнаний запах солодкуватих парфумів занадто нудотно вдарив Таїсії в носа. Грюкнувши масивними дверима, Кларисса рішуче була налаштована. Підійшла впритул, обійняла за шию обома руками й потягнулася за поцілунком, млосно шепочучи:

- Я скучала за тобою, мій солоденький нектарнику. Поцілуй свою перлинку, моє коханнячко. Пробач мені, нерозумній, за таку емоційну зустріч. Не стрималася, ревнощі розклекоталися в серці моєму. Як подумаю, що ти міг мене зрадити, - пристрасна й палка промова Кларисси супроводжувалася постійними намаганнями дотягнутися пухкими губами до поголеного обличчя принца.

Добре, що Драфт допоміг і з одягом, і з голінням, і волосся принца зав’язав у рівний хвіст. Аби ще й тепер прийшов на порятунок – ціни б йому не було.

Тим ідеально зав’язаним хвостом балувалася наречена принца, накручувала на свої тонкі пальці, торкалася гладкої шкіри, а Тая все далі й далі відхилялася.

От і що робити? Як від неї відкараскатися?

Таїсія грізно брови насупила, тендітні руки принцеси з шиї прибрала.

- Ти не маєш жодного права мене підозрювати, бо я тобі вірний, - запевнила принцесу, хоч хто його знає, чи був справжній Елізарій вірний своїй нареченій. – У моїх думках та в серці лише ти, Клариссо. Ти, мов ясна зіронька, осяювала мій шлях воїна в ту буремну мить війни.

Красномовство Таїсине розігралося не на жарт. Але заговорюючи принцесу, Тая повільно наближалася до масивного  дубового столу, щоб сховатися за ним, мов за барикадою.  От як їй пояснити, що любощів не буде? Хоч бери й зомлівай тут посеред кабінету  прямо на пухнастому килимі.

- Елізарчику, що відбувається? – Кларисса схрестила руки на грудях, свердлила незадоволеним поглядом і явно мала намір не йти на святкову вечерю, доки не поговорять відверто. – Мені здається, ти мене уникаєш.

- Тобі здається, - голос принца вже й не підвладний був Таісії, бо винуватими нотками забринів. – Повторюю тобі знову, я просто втомився з дороги. Але ні з ким, крім тебе, у мене ніяких зв’язків не було.

Кларисса раптом спритно, мов кішка, підскочила до того столу, прагнучи схопити  декого за руку. Але ж Тая також мала добру реакцію, відскочила в інший бік. 

Так і сіпалися із боку в бік, немов діти гралися  у квача.

- Клариссо, це смішно навіть! Що ти влаштувала? – Тая намагалася повернути все на жарт, однак їй було зовсім не до веселощів.

- Це ти що влаштував? – аж підвищила голос розгнівана білявка. – Май собі на увазі, я те руде стерво знищу! Бо я зовсім не дурна, Елізарію. І все чудово зрозуміла!

Таїсія, звісно, злякалася. Ще не вистачало потім назавжди залишитися у тілі принца. Багато фізіологічних незручностей було з цим ідеальним чоловічим тілом.

Та ще й безперестанно обдумуючи своє потрапляння, вона чомусь собі вирішила, що неспроста такі схожі імена: Таїсія та Таїнелла. От точно мала опинитися у тілі доньки хазяїна того заїжджого двору. Тож тепер якимось чином треба цю помилку виправити.

Якщо ревнива принцеса бідолашну Таїнеллу не покалічить.

«Добре, обніму її, за вушком почухаю, та й щось вигадаю, щоб піти геть», - вирішила собі Тая, бо ж не битися з нею врешті-решт.

- Гаразд, моя перлинко, йди сюди. Приголублю, - припинила ту біганину Тая і підійшла до принцеси. – Тільки прошу тебе нехай невинні не страждають. Не чіпай ти вже ту руду знайду.

- Не буду, якщо сьогодні вночі палко перепрошуватимеш, - грайливо мовила Кларисса й радісінька прилинула до міцного торсу коханого.

- Звісно, що чекатиму на тебе, моя квітко! Ждатиму нашої шаленої ночі, – обіцяючи нездійсненне, Тая дуже сподівалася на снодійний засіб.

На щастя, ці палкі обійми перервав стукіт у двері. Голова низенького Драфта просунулася у щілину.

- Ваші Високості, мій принце, принцесо Клариссо, на вас уже всі чекають, - шанобливо схилив голову метикуватий гном.

Кларисса вийшла першою, невдоволено зиркнувши на гнома. Але вірний слуга отримав сповнений вдячності погляд свого принца. Тая не стрималася погладила плече Драфта, виходячи, та шепнула йому ледь вловне: «Дякую».