Розділ 8. У якому Тая розмовляє з королем

- Драфте, потурбуйся, будь ласка, про Таїнеллу, - ох, даремно це Тая сказала. Бо Кларисса, мов розлючена фурія, не стала й чекати, поки в палац зайдуть.

Вирішила відразу влаштувати скандал. Не посоромилася ні королеви, ні принцес, гнівно прошипіла, мов зміюка:

- Ти собі там на війні коханку знайшов? Ти гадаєш, я таке терпітиму?  

Метикуватий Драфт поспішив забрати з очей об’єкт сварки та разом із Таїнеллою почимчикував до бокового входу. Напевно, повів її у крило для прислуги.

- Срібна моя перлинко, у моєму серці завжди була і будеш ти, - хитро рятувала стосунки принца Тая. – Ця дівчина, ой…ельфійка викликає у мене лише жаль. Шкода її стало, бо цілісінькими днями чавила яблучний сік для сидру під пильним наглядом батька-тирана. Ще й благала мене, щоб узяв у палац. Вона насправді дуже тобою захоплюється і мріяла подивитися хоч одним оком на срібноволосу принцесу. Ладна бути навіть твоєю служницею або, якщо ти, звісно, дозволиш, то фрейліною.

Навряд чи переконала Тая ревниву Клариссу. Але ж розлючена принцеса, буркнувши щось собі під носа, узяла свого принца під руку й уся процесія ошатно вбраних ельфійок на чолі з помітно втомленим принцом підійнялася сходами.

Важко було Таїсії зорієнтуватися у нескінченних коридорах палацу, але ж пам’ятала креслення на піску Елізарія.  Ще й повсюди снували слуги, тож сяк-так Тая дібралася до своїх покоїв. Ледь спекалася товариства Кларисси, покликаючись на свій брудний дорожній одяг та поранення, що турбувало.

У покоях вже хазяйнував Драфт, підготував воду, чисте вбрання.

- Ти розмістив Таїнеллу? – спершу спитала Тая. Хвилювалася ж за своє тіло.

Не відкидала того варіанту, що доведеться назавжди залишитися в цьому світі. Зрозуміло, що для неї краще бути донькою хазяїна заїжджого двору, ніж принцом. Тож ніяк не можна було допустити, щоб із тим юним тілом щось трапилося.

- Звісно, виділив їй окрему кімнату. Недалеко від кухні. Але, мій принце, щось такі підозри у мене закралися, чи не шпигунка вона.

- Чому ти так думаєш? – бентежно спитала Тая. Це ще й біда прийшла, звідки не думали. Не вистачало, щоб і Драфт її підозрював.

- Занадто добре знає наш палац. Коли я сказав, що розміщу її біля кухні, вона знала, куди йти.

- Послухай, Драфте, - вирішила все ж таки трохи розкрити карти Тая. – Ця ельфійка для мене надзвичайно важлива. Стеж, щоб їй ніхто не нашкодив, але коли вона захоче прогулятися в парку після вечері, то не перешкоджай їй. І постарайся зробити так, щоб ніхто не бачив, куди вона пішла.

- Ви теж після трапези збираєтеся на прогулянку? – спитав здогадливий Драфт.

- Так, і краще Клариссі не знати цього.

- Я спробую затримати якось принцесу Клариссу, якщо вона навідається вночі у ваші покої.

Ой, лишенько, це  ж принцеса й вночі може в гості нагрянути. Цього Таї аж ніяк не треба було.

- Послухай, Драфте, а є в нас якесь снодійний засіб, щоб підлити Клариссі під час вечері? Бо я категорично не хочу, щоб вона до мене вночі приходила.

- Я зрозумів вас, мій принце, все зроблю, - схилив голову шанобливо. Але ж трохи осуд в очах промайнув.

Не було в Таїси вибору. Знала, що якнайшвидше необхідно до того магічного дерева потрапити, бо ж довго так від кохання та від обов’язків бігати не будеш.

Згадала ще Тая про зобов’язання відвідати хворого короля.

Тож привела себе до ладу з допомогою вірного гнома й вирушила на прогулянку палацом.

Де королівські покої вдалося вгадати з третього разу. Навіть добре натренований мозок не може запам’ятати такий обсяг інформації. Спочатку Тая потрапила до бібліотеки, потім до кабінету й нарешті треті відчинені нею двері були королівськими покоями.

Знесилений король лежав на широкому ложі під оксамитовим, ядуче червоним балдахіном.

Помпезність та шик обстави разюче контрастували із неохайним та змученим виглядом короля. Біла шовкова постіль вже мала якийсь рудуватий відтінок. Невже за ним не доглядають? Він підійняв свої прозоро блакитні очі, сповнені туги, й, здалося Таї, трохи здивовано мовив:

- Елізарію, ти вже повернувся?

- Так, батьку. Я отримав поранення, тож довелося повернутися. – Таїсія озирнулася навколо у пошуках крісла, але поряд із ліжком нічого такого не стояло.

Напевно, короля нечасто відвідували. Тож вона нахабно вмостилася на ліжко поруч, чим викликала ще більше здивування не свого батька.

Тая завжди відчувала якусь щемливу ніжність до людей похилого віку. Адже її власний батько рано помер від хвороби. Мама працювала на двох-трьох роботах, щоб забезпечити доньку. А бабуся просто обожнювала свою онуку, коли малеча на літо приїжджала, та й сама частенько у них гостювала, ростила маленьку Тайку. І Тая бабусю любила. Навіть думка промайнула, що даремно вона схотіла продати бабусину хату. Краще б її відремонтувати й майбутніх дітей привозити в ці чудодійні місця.  

Тож не змогла вона, як наказував істинний син, пару реплік кинути батькові для годиться, і йти собі у справах. Вона взяла зморщену стару руку й спитала приязно: