Розділ 7. У якому прощаються з "П'янким сидром" та прибувають у королівський палац

Фабіо фон Фібуц обожнював свою єдину доньку. Тож і надзвичайно перелякався, коли слуги принесли її від джерела. Начебто Таїнелла ні с того ні з сього чомусь там знепритомніла.

А коли його весела щебетуха отямилася й відразу почала поводитися неприродно, мов скажена ослиця, то він і взагалі розмірковував над тим, щоб показати її правічним ентам. Бо ж очевидно було, що не все добре із його кровиночкою. На щастя, минулося.

Так само раптово те незбагненне помутніння розуму й припинилося. Тож коли донька слізно вимолювала можливість особисто подавати найсвітлішому принцові сніданок, щоб хоч одним оком поглянути на нього, Фабіо, звісно, не зміг відмовити.

Але ж стояв стовпом поряд із насупленим гномом під час трапези принца. Стежив, щоб нічого не накоїла його донька.

І здається, що все було в межах пристойності й навіть розмов між ними ніяких не було. Але помічав спостережливий батько якісь зацікавлені погляди, що кидав принц на його доньку. І Таїнелла щось занадто фривольно на нього дивилася.

Мов тисячі блискавиць вдарили в його «П’янкий сидр» - настільки вбивче пролунав наказ Його Високості збиратися в дорогу й Таїнеллі.

Бухнувся в ноги найсвітлішому принцу Фабіо, благаючи залишити його єдину розраду поряд з батьком. Принц Елізарій начебто й співчутливо поглянув на стражденного батька, підійняв його з колін, обійняв за плечі, що вже зовсім не характерно було для королівської персони.

- Не хвилюйся, Фабіо, я подбаю про Таїнеллу. Берегтиму її й не дам ображати. Вона буде окрасою королівського двору, - говорив солодкі слова, але ж не вірив хазяїн заїжджого двору принцові.

- Кому як не вам, Ваша Високосте, знати про ставлення до нечистокровних ельфів при дворі. Не розумію я цієї забаганки вашої нареченої, - зажурився Фабіо, адже в офіційну версію не вірив.

Гадав, що принц просто хоче зробити його квіточку Таїнеллу своєю коханкою, а про фрейліну для нареченої – то вигадки. Звідкілясь і взялася нечувана сміливість дорікнути своєму майбутньому правителю:

 – Зламають її ті гордовиті фрейліни. Адже цей чудовий, як на мене, вогнистий колір волосся буде дратувати лишень чистокровних світлокосих ельфів. І ви краще за мене знаєте, Ваша Високосте, що буде ой як не солодко моїй дівчинці у вашій розкішній резиденції.

Принц якось здивовано глипнув на Фабіо, немовби вперше чув про ці дурні упередження. Хоча його батько й підписував ті закони, що дозволяли обіймати найвищі державні посади ельфам лише із блондинистим, найблагороднішим кольором волосся. З тих дурних законів і розпочалося протистояння у їхньому королівстві.

Але хіба міг він суперечити спадкоємцю престолу? Та ще й та безмозка коза Таїнелла навіть не приховувала своїх радощів, зібрала в одну мить якусь невелику торбину й стрибнула в криту повозку до принца. У Фабіо ледь очі на лоба не полізли.

І спостерігаючи за численними повозками, що вирушили в напрямку королівської резиденції й віддалялися від його «П’янкого сидру», він крадькома утирав скупі батьківські сльози, бо ж не знав кому передати тепер здобуток всього свого життя, свою справу. Проте ворушив губами відчайдушно і просив захисту для своєї непутящої доньки.

А Таїнелла фон Фібуц тим часом розпивала вино, від якого не п’яніла, в критій повозці поряд із принцом, і велася між ними дуже серйозна та важлива розмова.

***

- Я не міг заснути усю ніч. Усе обдумував, чи варто комусь розповідати про наш обмін тілами,  - ділився з Таєю справжній принц своїми хвилюваннями. – Для мого царювання, ну коли я нарешті опинюся у своєму тілі, зайві плітки про мою несправжність будуть дуже небезпечними. Тому  нікому викриватися не будемо. Вчинимо так. Спершу буде, звісно, святкова вечеря. Ми якраз до вечора й маємо дістатися до резиденції. Мої сестри нічого не запідозрять. Ми мало спілкувалися. Навіть можеш не звертати на них увагу. Батько хворий, до трапези він не спуститься. Короткий візит ввічливості, декілька фраз про битву – та й усе. Більше часу не варто на нього витрачати. Але проігнорувати Клариссу, мою наречену, ти не зможеш, звісно.

Згадка про наречену знову змусила Таю нервувати. Хто знає, як далеко в них із принцом зайшло. Не питати ж про таке. Сподівалася Таїсія, що не доведеться цілуватися з ельфійкою.

- З Клариссою ми дуже близькі, - обірвав Таїни надії принц. – Проявляй до неї ніжність та терпимість. І матінка моя мене любить й чудово знає всі мої звички, тож її опіки також не вдасться уникнути. На якусь прийшлу ельфійку ніхто уваги не звертатиме, тож я швидко гайну в наш родовий парк, до дерева ента.

Цей план Таї зовсім не сподобався.

- Е, ні, принце, так не піде, - незадоволено заперечила. – Вигадуйте щось таке, щоб бути поряд зі мною. Наречена, з якою близькі стосунки. Матінка, яка добре знає. Та я ж не складу цей іспит, безсумнівно, вас зганьблю!

Таїсія спостерігала, як принц зневажливо кривить її обличчя. Ну от, точно заробить зморшку на міжбрів’ї. А в цьому світі навряд чи є ботокс. Ще й вино хлище як не в себе, аж розчервонілося те миле дівоче обличчя до самісіньких кінчиків довгих вух.   

І цей нахабний та погордливий вираз обличчя чомусь невимовно дратував Таю.

- Буде так, як я скажу! Невже ти не розумієш, якщо якась приблуда тинятиметься навколо принца, то Кларисса ревнуватиме. Ти хочеш, щоб твоє тіло понівечили до того, як ти в нього потрапиш. Повір, моя наречена – дуже винахідлива: і пекучий пилок може на подушки насипати так, що пороз’їдає це огидне ластовиння й проносний нектар може налити у ківш із водою. Як наслідок, потім і з кімнати вийти не зможу. Тобі й мені це зовсім не треба. Слухайся мене, якщо не тямиш нічого в наших королівських справах!