Розділ 5.  У якому Таї дісталося на горіхи

- Ну що, Ваша Високосте, совість не мучить? Чужий титул не давить? – мелодійний дівочий голосок позаду так і клекотав жовчю та ненавистю. – Нормально почуваєшся в моєму тілі?

- Принц Елізарій? – тремтячим голосом спитала Таїсія.

- Саме він! А тепер скажи мені, сволото така! Хто ти і як тобі вдалося зайняти моє тіло?

- Я – Таїсія, - намагалася вгамувати розбурхані емоції й спокійно йому відповідати. – Я випадково опинилася у вашому тілі й зовсім не розумію, як саме.

- Жодному слову твоєму не вірю, - злився позаду справжній принц. – Як ти це провернула, негіднице? Зізнавайся, як тобі вдалося поміняти нас тілами! І віддай мені моє тіло!

- І гадки не маю, що вам відповісти. Нумо заспокоїмося обоє і разом знайдемо вихід із цієї ситуації. – Таї так хотілося озирнутися й подивитися, як зараз виглядає принц. Судячи з голосу, він у жіночому тілі перебуває. – Можна поглянути на вас? Хотілося б знати, який вигляд маєте ви.

- Гаразд, подивись-но на мене, клята чаклунко! – І клинок трохи віддалився.

Тая розігнулася й обернулася до справжнього принца. Вражено зойкнула, адже стояла перед нею неймовірної вроди ельфійка з рудим волоссям. А риси обличчя цього юного створіння дуже вже нагадували її власні в часи молодості.

Ні тобі зморшок, нерівного тону обличчя чи зайвої ваги. От юна двадцятилітня Таїсія із кирпатим носиком та милим ластовинням стояла перед нею, але із довгими вухами та довгим гострим ножем.   

- Якби змогла, я б з радістю віддала вам ваше тіло, принце, - спокійно пояснила Тая, усе ще не вірячи своїм очам. – Але я не розумію, як так сталося. Я взагалі з іншого світу до вас потрапила. Я – людина, –  треба було домовлятися з ним, щоб не наробив дурниць. – Мені також зовсім не комфортно у вашому світі та в чоловічому тілі. Якщо у вас є пропозиції, як  зробити обмін, я радо їх прийму.

Принц на ці виважені пояснення правильно зреагував. Трохи втамував свою лють, дивився зосереджено, але ножа не опускав. Різко стрепенувся, коли почув стукіт у двері.

- Ваша Високосте, це я, Драфт! Я приніс деякі ваші речі, - голосно викрикував по той бік дверей гном.

Справжній принц кивнув головою, щоб Тая відчинила, але пригрозив:

- Дивись мені без дурниць! Я довіряю Драфту, але треба помізкувати, як нам краще вчинити. Я поки не знаю, чи варто розповісти йому правду. Скажи, що не бажаєш нікого бачити й до вечері нехай ніхто не заходить. Якщо втнеш якусь дурість, то начувайся!

Що саме міг їй зробити принц в тілі тендітної ельфійки Таїсія не розуміла, але все зробила так, як він і наказував. Причинила трохи двері у кімнаті з балією. А потім впустила у спальню Драфта. Він хотів порозкладати й випрати дорожній одяг. Проте Тая трохи різкувато від запропонованих послуг відмовилася й випроводила його геть.

- А як же ліки? Як же ви самі покупаєтеся? – усе бідкався гном, стоячи вже біля дверей.

- Якось справлюся, але нікого до мене не впускати, – вередливо відповіла та ще й зачинила перед носом гнома двері на засув.

Коли молодша копія Таїси вийшла із суміжної кімнати й сіла поряд на широке ліжко, вони обоє поглядали одне на одного повсякчас і не спішили придумувати й обговорювати план. Адже так чудно було бачити своє живе відображення поруч із собою. Почав розмову принц. Звик, що першу скрипку завжди грає він.

- Розкажи мені все! – нетерпляче вимагав сходу. – Як ти прокинулася, з ким говорила? Невже ніхто не здогадався про підміну?

Але Таю трохи покорчило від того владного тону.

- Моя розповідь буде значно довшою, ніж ваша. Може, спершу ви розповісте, як опинилися у тілі ельфійки, яка чомусь так на мене схожа?

Принц ніби й вагався якусь мить, але відклавши на стіл ножа, нервово міряючи кроками кімнату, все ж таки першим почав розповідати.

- Коли я прокинувся у тілі Таїнелли фон Фібуц, доньки хазяїна цього заїжджого двору, я думав, що це якісь чари клятих тролів. Можливо, поранений троль Дріан наслав на мене якесь прокляття. Я був розгублений та ошалілий водночас. Тому й мене спершу замкнули в льоху, бо я трохи розтрощив кімнату цієї бідолашної ельфійки, лютуючи. А потім зрозумів, що краще вдавати Таїнеллу й дізнатися, що зі мною справжнім трапилося. Згодом прибув гонець із табору, який повідомив, що такі високоповажні гості до нас прибудуть надвечір. Тож коли я почув, що наш принц, себто я сам, збирається ночувати тут, у «П’янкому сидрі», то й взагалі став взірцевою донькою. Навіть чавив сік для сидру та чистив картоплю. Уявляєш? Аби лише мене не замкнули десь у льоху, як божевільну. Проте зустрічати таких важливих гостей все ж не пустили. Раптом би знову мені щось у голову вдарило. Тож я бігцем пробрався сюди й став чекати тебе, триклятого самозванця!

- Мій принце, - Тая вирішила із повагою до нього звертатися, бо ж раптом не вдасться повернутися додому. А сваритися із правителем світу, в якому перебуваєш, точно не варто. – Я також була цілковито шокована тим, куди я перенеслася. Коли отямилася взагалі не знала, що робити. Проте намагалася із гідністю виконувати ваші обов’язки. Гадаю, що ніхто нічого не запідозрив. Ще й так вчасно вдалося сплавити вашого брата навздогін за темними.

- Що ти зробила? – аж вирячилися красиві світло-карі очі Таїнелли-принца. – Куди це ти його відправила?