Розділ 2. У якому Таїсії довелося стати принцом-самозванцем

Гнома аж перетіпало від того дикого вереску. Перелякався не на жарт бідолашний, ледь дзеркало не впустив додолу, аж руки затрусилися. Ошелешено зазирнув у шатро ще один гном, але з чорною бородою.

– Хто це? – єдине, що змогла прохрипіти Тая чужим голосом після того, як перестала верещати. Навіть пальцями провела по дзеркальному відображенню. Сумнівів не залишилося, воно було справжнім.

Гноми набундючилися обидва, насупили свої косматі брови. Переглядалися один з одним спантеличено. Задумалися, певно, що ж відповісти.

– Як це хто? Ви – наслідний принц Елізарій, майбутній король об’єднаного ельфійського королівства, – відповів той, що із рудою бородою.

Так-так, що ж робити? Тая знову провела пальцями по міцних рельєфних руках. Це не сон. Вона фізіологічно відчуває чуже тіло. Магія, чаклунство якесь? Можливо, вона померла в тому лісі та її душа потрапила в нове тіло. Не було часу роздумувати над цим.

Адже гном, присунувши дзеркало до крісла, повільно позадкував до виходу.

Щось на мигах показував своєму товаришеві, очевидно, про щось домовляючись.

Тая злякалася, раптом її зараз на вогнищі спалять і вона повторно зустріне свою смерть. Що там у нього в голові невідомо. Треба негайно щось вигадати.

– Е, стій! Я, мабуть, вдарилася головою…вдарився, – виправилася відразу. – Голова дуже болить. От і говорю нісенітниці й поводжуся дивно.

Обидва гноми спершу насторожено дивилися на струнку постать принца, очікуючи, напевно, від нього ще якихось фокусів. Але Тая спробувала усміхнутися ще й рукою махнула, підзиваючи їх. І  з полегшенням видихнули обидва й подріботіли до неї ближче.

– Та зрозуміло, що вдарилися. Ви ж із коня впали. Така битва була, такий двобій. Даремно ви все ж таки піддалися на провокацію Дріана. Не треба було битися із ним сам на сам. Утратити у бою принца – ось що дійсно страшно й катастрофічно для королівства. А так наші втрати були некритичними.  Тому я й наполягаю, щоб ви лежали, бо ви – наш майбутній правитель, – торохтів без зупину рудобородий. – За декілька днів відновитеся і в нормальну течію увійде ваше життя. Нумо вип’ємо цілющій напій, мій принце! – підсовував якесь запашне питво прямо Таї під ніс, яке довелося випити. – І змастити ще раз не завадило б ваше поранення. Гансе, натовчи порошок у чаші. Його високості необхідно полікувати рану.

Цей рудий був, найімовірніше, головним. І поки Ганс товкмачив щось у дерев’яній чаші, його товариш всадовив Таю знову на ліжко  й допомагав зняти сорочку.

– Ох, треба випрати вже ваші речі. Там, здається, ще залишилося декілька чистих сорочок. Після пилу та кіптяви ваш вигляд ото як у тролів. Скільки вже стоїмо тут табором. Ну нічого, вдома відмиємося, відчистимося. Головне – здобути перемогу. Відігнати тих клятих темних якнайдалі. А ще краще розгромити їх ущент!

Тая відчайдушно мізкувала, що ж робити.

Маючи навички блискавично розв’язувати непередбачувані проблеми, вона постійно брала участь в мозкових штурмах та всіляких тренінгах. Керівництво нею пишалося, щороку грамотами обдаровувало. Тож план дій намітила собі за п’ять секунд.

По-перше, поводитися природно, щоб ніхто не дізнався, що принц – самозванець. Вона, тобто він – після поранення, можна списати усі дивацтва на це. 

По-друге, намагатися дізнатися якомога більше про цих незвичних створінь та цей світ. І якось шукати шляхи повернення додому. Якщо це можливо, звісно. Бо те, що вона потрапила в якийсь дивний, казковий світ, зрозуміла остаточно, погладжуючи свої довгі акуратні вуха. Дідько! Усі тактильні відчуття доступні її новому тілу.

Так, головне не викритися. Якби ж хоча б імена знати своїх слуг й де вони нині перебувають. І що взагалі трапилося? Відбувся якийсь двобій, як вона зрозуміла. А скрегіт зброї знадвору, то певно, її військо.

«От не можна було потрапити в тіло якоїсь служниці!», – ображалася на всесвіт Тая.

– Ось, Драфте, тримай. Я все зробив, – підійшов Ганс, зиркнувши на принца, який вже вмостився на ліжко.

Чудово, значить, другого звати Драфт. Поклонився низенько Таїсії гном і швидко вийшов.

– Е, Драфте, послухай, – Тая намагалася щось обережно випитати, поки гном короткими товстими пальцями наносив якусь жижу на рану. – Як взагалі у нас там ситуація… з усім?

Чітко було поставлене питання. Що тут скажеш.

– Не хвилюйтеся, мій принце. Десь із десяток наших загинуло. Поранених більше. Гадаю, що десь до п’ятдесяти. Поранення у всіх різні: у декого тяжкі, у декого – не дуже. Вам певно цікаво, чи поранили ви Дріана? – спитав Драфт, невеликими блакитними очима глипнувши на свого володаря.

Тая й гадки не мала, ким може бути той Дріан. Певно, ворог принца, із яким той бився у двобої.  Але ж кивнула стверджувально.

– Майже одночасно з вашим падінням він також феєрично гепнувся додолу. Своїм мечем ви, здається, чиркнули йому по обличчю, можливо й зачепили шию, бо кров бризнула добряче. Ми потягнули вас до свого табору, темні кинулися до Дріана й поволокли його також до себе. Яке в нього поранення достеменно не знаємо. Але все наше військо готове виступати на них, щойно ви дасте наказ. Ваші піддані вас слухатимуться беззаперечно. То що, як ви плануєте вчинити? Продовжимо наступ на темних?