Зціли мене

Сильний вітер, темні хмари, осінні листя кружляють в танці. Один грім, другий, третій. Та десь в натовпі починає плакати дитя. Коли  декілька секунд назад, чувся ії дзвінкий сміх. Люди. Люди які шукають притулку, від майбутнього дощу. Похмурі, на їхніх лицях зображено занепокоєння, ніби вони відчули всю жорстокість життя. Бігають, немов мурахи. Ніхто не радіє цьому дощу. Хоча стривай, є одна молода дівчина яка виділяється серед всіх. Вона не біжить, на її тендітному лиці,  не відображенно занепокоєння, а, щастя? Так щастя! Вона усміхається немов промінчик світла. Вона, відображає спокій. Дивиться вверх, ніби бачить не темно-чорні хмари та страшні блискавки які надсилають тремтячу  хворобу, що називається "страх". А щось гарне, настільки гарне що хочеться доторкнутись до цього неймовірного та красивого. Що дівчина в цю ж секунду робить. Вона піднімає одну руку вверх, щоб якось доторкнутись, але не виходить. Та як рука опускається вниз, дівчина посерьйзнішала, та падає вниз на осінні листя. Починає кричати та плакати. Крик зливається з громом. Ще декілька секунд пройшло та на щоці дівчини падає краплина , а потім сотні та тисячі крапель. Та гіркі сльози зливаються з жорстоким дощем. Час зупинився. Машини які застряли в пропках та чувся роздражаючий шум. Люди які бігали туди-суди. Та краплини які падали зверху вниз. Все завмерло. Лиш чувся ніжний та водночас строгий шопіт жінки, який звучав ехом в голові дівчини. Що говорив:

"- Гей все добре, я з тобою. Не бійся плакати. Плач ще голосніше. Випусти свій гнів наружу, ту біль які тобі спричинили люди. Ніхто не почує, та ніхто не дізнаєтсь про твою біль. Я, зцілю тебе! Заберу твою біль собі.Ти встанеш з гордо піднятою головою, та підеш далі. Житимеш теперішнім днем, і матимеш щасливе майбутнє. Тому.. не здавайся."

Та щось невидиме, обняло дівчину. Вона відчула полегшення. На її лиці знову була зображена, та сяюча усмішка. І десь знову почувся дзвінкий сміх.