Покохала я варвара, грубого та сильного,
Кровожадного вбивцю, невідонного каяття.
Ворога нашого, нашої неньки землі,
Чи стала і я, ворогом її?
Стала я чужою, для рідної земленьки,
Але така рідна, для серденька мого.
Не зрадила йому я,
Не відмовилась від серцебиття його.
Ті що душеньку мою зігрівали,
Стали камнем холодним.
Лиш мати моя рідна,
Відпустить не хотіла.
Питала вона мене, за що покохала,
За що кинуть її захотіла?
А я лиш відповіла, з сміхом гірким,
Покохала я варвара, за теплу усмішку,
Яка здатна розпалити пожар,
В моєму тендітному серці.
За ніжно голубі очі,
Наповненні коханням жарким,
За те, що під маскою акторською,
Не шукає притулку,
Зі мною не грає, як з лялькою дитячою.
За те що приймає, справжню мене.
Відредаговано: 02.11.2024